Профспілка працівників освіти і науки України

Головна > Міжнародна діяльність > "Вашингтонська декларація" глобальних профспілок

"Вашингтонська декларація" глобальних профспілок


28 листопада 2008
ЛИСТОПАД 2008 РОКУ

I. Стислий виклад

Лідери країн великої індустріальної «двадцятки» зібралися у зв'язку з останніми подіями у глобальній економіці, яка зараз балансує на краю прірви світової економічної кризи. Значне поглиблення фінансової кризи, що спостерігалося у вересні та жовтні 2008 року зараз має драматичний вплив на реальну економіку. Прогнозується падіння ВВП та ріст безробіття у більшості індустріальних країн. Криза поширюється також і на економіки країн, що розвиваються. Уряди кількох країн вже звернулися по допомогу до Міжнародного валютного фонду (МВФ), оскільки фінансові системи цих країн паралізовані, спостерігається відтік капіталу, інфляція зростає а економіка переходить у стан стагнації. Глобальна економіка зараз переживає дуже серйозний спад. І саме від своєчасних і цілеспрямованих дій урядів залежить те, наскільки тривалим та глибоким буде цей спад. Системна криза наклалась на безпрецедентне зростання цін на початку року на продукти харчування та товари, яке призвело до продовольчої кризи у країнах, що розвиваються. Також не слід забувати про прискорену зміну клімату, яка, якщо не вжити термінових заходів, найбільш сильно вдарить по найбіднішим на найуразливішим групам населення, серед яких – жінки.

Як свідчить історія, кризи подібного масштабу призводять до соціальної та політичної нестабільності з непередбачуваними та часто трагічними результатами. Родини трудящих страждають від цієї кризи найбільше. В результаті зростаючої протягом останніх двадцяти років нерівності, соціальна єдність під загрозою у більшості країнах. Сьогодні ті, хто втрачає свої домівки, роботу та пенсії через кризу, за яку не несе жодної відповідальності, мають (як платники податків) спасти від банкрутства тих, хто сприяв розгортанню кризи. Уряди країн «Великої двадцятки» мають визнати найнагальнішу потребу у створенні більш інклюзивної, справедливої та демократичної системи управління глобальними ринками. Профспілки мають бути запрошеними за стіл переговорів на різних рівнях, які пройдуть найближчим часом.

Нинішня економічна криза розпочалася у США. До неї призвели кризи на ринку житла, кредитному ринку, а найбільше – на ринку праці. Кожна з цих криз небезпечна сама по собі, але разом вони завдають дуже складної та небезпечної динаміки економіці. Ціни на нерухомість обвалилися, піднявся рівень позбавлення прав викупу заставних, статки населення зменшилися на мільярди доларів. У підсумку споживачі різко скоротили витрати, що сповільнило розвиток економіки та змусило роботодавців переводити частину робочих місць у тінь та зменшувати зарплати та бонуси. Подальше падіння цін на нерухомість ускладнило кредитну кризу, адже падіння ціни застави під кредити продовжувало підривати баланс недостатньо капіталізованих фінансових закладів. Банківська система продовжуватиме зазнавати втрат, доки не зупиниться падіння вартості активів та ріст безробіття. Це замкнуте коло зараз повторяється і в інших розвинених країнах та в країнах, що розвивається, хоча раніше вважалося, що вони мають до цього імунітет.

Вихід урядових організацій на фінансові ринки, націоналізація банків та гарантування депозитних вкладів, викуп боргів банків та рекапіталізація банківських систем у США та в Європі – всі ці заходи зараз є необхідними. Однак неприпустимим є відшкодування урядами втрат фінансового капіталу в той час як прибутки привласнюються приватними фінансовими інституціями. Сьогоднішня, найбільш серйозна з часів Великої депресії 1930-х років, криза має покласти край ідеології нерегульованих фінансових ринків, де саморегуляція розцінюється як махінація, а жадібність домінує над раціональними судженнями на шкоду реальній економіці. Потрібно так реформувати національні та глобальні регулятивні механізми, щоб фінансові ринки повернулися до своїх первинних функцій: забезпечення стабільного та ефективного фінансування продуктивних інвестицій у реальну економіку. Крім цього, уряди та міжнародні інституції мають встановити новий економічний порядок, який був би економічно ефективний та соціально справедливий – завдання, що своєю грандіозністю не поступається тим завданням, що стояли перед учасниками конференції 1944 року у Бреттон-Вудз.

Під час зустрічі у Вашингтоні лідери країн великої двадцятки повинні розпочати процес співпраці з країнами, що не входять до цієї «двадцятки», з метою:
- ініціювати загальний план стабілізації глобальних ринків капіталу; швидко вивести економіку з рецесії; попередити ризик глобальної економічної депресії та повернутися на рейки створення умов гідної праці. Має відбутися скоординоване зниження відсоткових ставок там, де це необхідно. Уряди мають презентувати програми інвестицій у інфраструктуру, які стимулювали б зріст попиту у короткострокових перспективах та зріст продуктивності у середньостроковій перспективі. Зараз настав час виходити з «новою зеленою угодою», яка б стимулювала створення нових робочих місць через розвиток альтернативних джерел енергії та впровадження енергозберігаючих технологій. Заходи з оподаткування та керування витратами мають бути такими, щоб підтримувати споживчу здатність людей з середніми та низькими доходами. Бюджети допомоги розвитку найменш розвиненим країнам з метою досягнення Цілей розвитку тисячоліття потрібно зберегти з прийняттям зобов'язань та часового графіку доведення їх до показника 0,7% від ВВП, встановленого ООН;
- впевнитися, що подібна фінансова криза ніколи більше не повториться. Протягом двадцяти років більшість урядів та міжнародних фінансових установ (МФУ) відстоювали мінімально регульовану «нову фінансову архітектуру», яка характеризувала світові фінансові ринки, відповідальні за цю кризу. Зараз уряди змушені втрутитися, щоб врятувати банківські системи; компенсацією цьому має бути належне регулювання фінансових установ. У порядку денному має стояти: публічна підзвітність центральних банків; проти-циклічні вимоги до формування активів та державний контроль комерційних банків; регулювання хеджових фондів та приватного капіталу; реформа та контроль за виплатою компенсацій топ-менеджерам та розподілом прибутків корпорацій; реформа системи кредитного рейтингування; припинення діяльності офшорних зон із зниженим оподаткуванням; оподаткування міжнародних фінансових трансакцій; належний захист споживачів від свавілля кредитних установ та агресивної банківської політики; активна політика з будівництва житла та фінансових послуг на рівні громад. Нова система має відбивати вимоги усіх регулюючих органів: банківських регуляторів, податкових та антимонопольних органів, урядів та організацій споживачів у кожній країні. Треба покласти край частковому підходу до реформ;
- започаткувати нову структуру економічного управління глобальною економікою. Вона має вийти за рамки регулювання фінансових ринків або валютних систем та бути спрямованою на вирішення всіх дисбалансів росту та потоків капіталу, які спричинили кризу. Так само, як післявоєнні економічні домовленості включали посилення ролі Міжнародної організації праці паралельно до створення ООН, новий посткризовий порядок повинен змінити міжнародне економічне управління. Уряди мають розпочати роботу над створенням необхідних структур вже зараз. Але ці питання банкірам та міністрам фінансів не можна вирішувати за зачиненими дверима. За столом переговорів також має бути місце для представників профспілок;
- боротися зі зростанням нерівності у розподілі доходів, яка стала причиною кризи. Нова система економічного управління має вирішити кризу справедливого розподілу благ, що зруйнувала світову економіку. Вона має забезпечити більш збалансований розвиток світової економіки, як між регіонами світу, так і всередині країн; між капіталом та працею, між людьми з високими та низькими доходами, між багатими та бідними, зрештою, між чоловіками і жінками.

Зустріч країн «Великої двадцятки» має стати початком процесу. Питання змін мають розглядатися на інших зустрічах, що пройдуть у наступні місяці, насамперед на Міжнародній конференції з фінансування розвитку, яка пройде в кінці місяця у Досі. На наступній конференції учасників Конвенції ООН з кліматичних змін, що пройде у м. Познань у грудні, розвинені країни мають взяти на себе зобов'язання надати термінову допомогу країнам, що розвиваються, для того, щоб зробити можливим трансфер технологій та адаптацію до змін клімату. Це сприятиме створенню атмосфери довіри, яка потрібна, щоб успішно завершити поточні переговори з питань кліматичних змін до кінця 2009 року. Зустрічі лідерів країн «Великої вісімки» в Італії, так само, як засідання МФУ та Організації економічної співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 2009 році мають бути використані по максимуму. Повертатися до «звичайного ведення бізнесу» вже не можна.

II. Координований план відновлення реальної економіки

Зростаючий фінансовий хаос наносить серйозної шкоди реальній економіці: різке скорочення рівню зайнятості у США та Великобританії зараз розповсюджується на країни єврозони та загрожує глобальною рецесією. У 2009 році прогнозується падіння ВВП у США та країнах єврозони. За прогнозами, рівень безробіття у країнах ОЕСР зросте на 20% у найближчі шість місяців, хоча цілком можливо, що ця загроза ще недооцінена. У деяких країнах, що розвиваються, особливо в тих, де в банківській системі використовується велика кількість кредитів, або які мають великий бюджетний дефіцит, відбуваються масові скорочення та падіння доходів домогосподарств. Великий капітал залишає країни, що розвиваються, які не можуть дозволити собі втрату інвестицій. Проблема також ускладнюється зменшенням грошових переказів з-за кордону від робітників-мігрантів, які також втрачають роботу. За прогнозами МОП, рівень безробіття у світі виросте зі 190 мільйонів осіб у 2007 році до 210 мільйонів у 2009 році. Кількість людей, що працюють за суму менше долара на день зросте на 40 мільйонів осіб, а за 2 долара – на 11 мільйонів осіб.

Лідери урядів і центральних банків не повинні повторити помилок 1930-х років, вживаючи заходи щодо збалансування бюджетів, скорочення заробітної плати і політики валютного обміну шляхом «жебракування у сусіда». Натомість лідери країн Великої двадцятки повинні запропонувати скоординований план відновлення націлений на стимулювання реальної економіки на національному і глобальному рівнях.

В Європі та США необхідні подальші скоординовані скорочення процентних ставок центральними банками. Фінансові стабілізатори, такі як схеми виплат з допомоги по безробіттю, повинні бути посилені і до них, де необхідно, мають додаватись програми зайнятості. Фінансові стимули повинні сприяти збільшенню сукупного попиту в достатній кількості для пожвавлення реальної економіки: зайнятості, заробітної плати і зростання доходу. Заходи податкової і витратної політики повинні бути спрямовані на сім'ї з низьким і середнім рівнем доходу, які страждають більше всього в цій ситуації і які, маючи високі норми споживання, повернуть ці кошти в споживання, виробництво і отже зайнятість якнайшвидше.

У країнах, що розвиваються уряди повинні так само протистояти економічному уповільненню через валютну політику, підтримку програм створення робочих місць і розширення або створення систем соціальних гарантій. МФУ не повинні повторити помилки азіатської фінансової кризи десятирічної давнини, здійснюючи тиск на країни, з тим, щоб вони збільшили процентні ставки, скоротили урядові витрати і дозволили банкрутство банків – протилежність того, що індустріалізовані країни роблять сьогодні. Замість цього країни, що розвиваються, повинні бути заохочені підтримувати рівень зайнятості і надавати урядову допомогу найбільш вразливим верствам населення.

Необхідно використати можливість, щоб започаткувати «Нову зелену угоду», до чого закликає Програма з охорони довкілля ООН (ЮНЕП) і МОП у доповіді про зелені робочі місця. Зараз необхідно допомогти відновленню економіки через екологічно відповідальні інвестиції, розроблені, щоб створити робочі місця в найближчому майбутньому, у тому числі для молоді і жінок, і зменшити у середньостроковій перспективі викиди парникових газів. Енергозберігаючі заходи по переобладнанню будівель будуть особливо трудомісткими, таким чином підтримуючи постраждалу від кризи будівельну промисловість. Державні інвестиції в інфраструктуру, транспорт і альтернативні джерела енергії також стимулюватимуть створення зелених робочих місць. Довготермінові та високопродуктивні інвестиції в громадську інфраструктуру – школи, лікарні, чисту вода і каналізацію, а також у громадський транспорт і енергетику – не тільки допоможуть національним економікам запобігти або піднятися із спаду, але також створять умови для подолання бідності для мільйонів.

Крім інфраструктури, зараз також час інвестувати в людей – в їх освіту і здоров'я, в опіку наймолодших і людей похилого віку. Необхідно підготувати 18 мільйонів нових вчителів тільки того, щоб досягти мети про якісну освіту для всіх дітей молодшого шкільного віку до 2015 року. Ще мільйони вчителів і викладачів необхідні для професійної освіти і навчання для зміцнення реальної економіки і перекваліфікації робочих, оскільки економічні системи будуть рестриктуризовані.

Нова адміністрація США повинна запропонувати всебічній план, який поєднує зростання доходів трудящих з низькими та середніми доходами, посилення соціальних програм, включаючи допомогу з безробіття, розширення програми надання продовольчих талонів, допомогу місцевим органам влади шляхом значного збільшення витрат федерального уряду на освіту і інфраструктуру. Необхідно відновити право на організацію та привести законодавство США у відповідність основним трудовим стандартам МОП.

Японія буде особливо вразлива, якщо криза поглибиться в азіатських економіках, що розвиваються. Влада повинна вжити заходів, щоб врівноважити економіку на користь внутрішнього попиту, оскільки поточне зростання покладається майже виключно на експорт, по якому вдарила значна переоцінка ієни. Збільшення реальної заробітної плати зараз вкрай важливо для підвищення попиту і має бути підтримано фінансово-бюджетною політикою, яка б сприяла росту внутрішнього споживання і протистояла зростанню нерівності.

У ЄС координація різних ініціатив фінансово-бюджетної політики держав-членів повинна бути кардинально покращена і узгоджена з поліпшеним механізмом економічного управління. Європейські профспілки закликали створити європейський інвестиційний фонд для заохочення інвестицій у поновлювані види енергії, енергозбереження, інновації і інфраструктуру в Європі. Інвестиційні проекти не повинні блокуватися хибним застосуванням Пакту про стабільність і зростання. Європейський центральний банк (ЄЦБ), разом з активним забезпеченням ліквідності для зупинення банківської кризи, помилково підняв процентні ставки влітку 2008 року. ЄЦБ повинен зробити внесок у відновлення в Європі і глобальну реорганізацію, продовжуючи зменшувати ставки. Необхідно створити Наглядову раду, до складу якої включити європейських соціальних партнерів і членів Виконавчого правління ЄЦБ.

Необхідно розробити план заходів відновлення, щоб виправити фундаментальні економічні дисбаланси, які призвели до нинішньої кризи. Це, зокрема, дисбаланс між США і іншими частинами світової економіки, дисбаланс між фінансовими ринками і реальною економікою, дисбаланс сил на переговорах між трудящими і роботодавцями. Ті економіки, у яких є надлишки, повинні переадресувати їх на підтримку внутрішнього споживання і продуктивних інвестицій. Права профспілок повинні повністю поважатися і просуватися для того, щоб трудящі могли поліпшити свій життєвий рівень.

Новий підхід щодо фінансової відповідальності зі сплати податків повинен супроводжувати Нову глобальну угоду. Найбільшою помилкою в ситуації, що склалася сьогодні, було б подальше урізання бюджету громадського сектору. Необхідно поновити курс на якісне громадське обслуговування, що фінансується за державні кошти. Переосмислення зобов'язань приватного і громадського секторів повинно включати відповідальне фінансування громадського сектору через справедливе оподаткування та нові зобов'язання щодо ефективності і етичної цінності якісного громадського обслуговування, в якому організації, що представляють трудящих, здатні відігравати ключову роль.

Міжнародна спільнота повинна невідкладно розширити надання позик через МВФ та збільшити допомогу від Світового банку та агенцій ООН багатьом країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою, які найбільш вірогідно знаходяться у стані дефіциту платіжного балансу внаслідок фінансової кризи і підвищення цін на продукти харчування та паливо. За оцінками Агентства ООН з питань продовольства та сільського господарства (ФАО) у період з 2004 по 2007 роки, кількість людей, що постійно недоїдають, підвищилася на 9% та досягла 923 мільйони в усьому світі, передуючи подальшому зростанню цін у 2008 році. Необхідно також розгортати довгострокове закордонне сприяння розвитку (ОДА). Щонайменше, уряди розвинутих країн повинні виконати свої зобов'язання, які були проголошені на самміті «Великої вісімки» в Гленіглз щодо збільшення OДA.

III. Регулювання глобальних фінансових ринків

Більшість урядів упродовж двох десятиліть спільно з міжнародними фінансовими установами підтримували мінімально регульовану «нову фінансову архітектуру», яка характеризувала світові фінансові ринки, що є відповідальними за цю кризу: безвідповідальну дерегуляцію, яка сприяла надмірному зростанню ролі фінансових установ, – зокрема інвестиційних банків, страхових фондів, приватного акціонерного капіталу, – та «фінансові інновації» передачі секьюритизованих кредитних ризиків, що експортувало безнадійні борги під маскою структурованого продукту. Структуровані фінанси створили ілюзію низького рівня ризиків, дешевого капіталу. Як показала криза, ризики були не розсіяні, а приховані. Разом із «циклічними» правилами банківського обліку і суворими вимогами до капіталу, обмеження кредитування, що прийшло за колапсом структурованої фінансової індустрії, призвело до довготривалого процесу знецінення активів у банківській сфері.

Інтервенції з боку центральних банків та урядів упродовж минулих тижнів у спробі відновити довіру, стабілізувати кредитні ринки та влити новий капітал є необхідними кроками у збереженні банківської системи. Криза банківської платоспроможності наступила після десятиліття панування моделі корпоративного управління, яка ґрунтувалася на «вартості компанії з точки зору акціонера» та на короткотермінових вигодах. Кошти, які витрачалися на щедрі дивіденди, викуп власних акцій та абсурдно великі винагороди топ-менеджерам у 2003-2006 роки – роки росту, зараз вкрай потрібні банкам, які шукають кошти для рекапіталізації балансу. Оскільки значна частина фінансової системи підтримується платниками податків, профспілки наполягають на тому, щоб уряди взяли активну участь у формуванні капіталу і діяли як активні інвестори з метою захисту інтересів громадськості та гарантування повернення в кінці кінців витрат платникам податків.

Уряди продовжують обговорювати рекомендації щодо вимог до банківського капіталу, системи управління ризиками, нагляду над структурованими продуктами та агентствами оцінювання кредитних ризиків, що були прийняті на Форумі з фінансової стабільності (ФФС) у квітні 2008 року. Якими б очікуваними не були ці рекомендацій, сьогодні вони є досить неприйнятними. Необхідно вжити дій для вирішення проблем у податковій та регулятивній політиці, які дозволили учасникам фінансових ринків брати на себе надмірні ризики.

Міжнародне співробітництво повинно вийти за сучасні рамки – перегляд економічних нормативів банківської діяльності та «заохочення» більшої прозорості. Оновлювати необхідно саме національні та світову регулятивні системи щоб фінансові ринки повернулися до своїх першочергових функцій: забезпечення стабільного та ефективного фінансування реальної економіки. Лідери повинні «дати добро» на початок роботи над проектом нового регулювання фінансових ринків, який повинен включати:
- гарантування відповідальності центральних банків за свої дії перед громадськістю, а також те, що вони мають необхідний мандат на усунення та виявлення фінансових спекулятивних бульбашок;
- гарантування активного нагляду, належних «антициклічних» вимог щодо активів банків та ведення обліку, а також великих фінансових корпорацій;
- заборона усякого роду позабалансових трансакцій;
- регулювання іноземних інвестицій та потоків капіталу за національними правилами, у тому числі дотримання міжнародних стандартів у сфері управління і прозорості;
- сприяння наданню фінансових послуг на місцевому рівні, наприклад, через кооперативні системи, каси взаємодопомоги, цільові мікрофінансові схеми, погоджені з національними соціальними партнерами;
- покращення захисту споживачів, а саме захист домогосподарств від нав'язливого кредитування та ведення агресивної політики продажу банками;
- посилення соціальних аспектів фінансового і інвестиційного регулювання пенсійних схем з метою забезпечення гідного життя на пенсії;
- введення міжнародного режиму оподаткування фінансових трансакцій, доходи від якого могли б спрямовуватися фінансовим установам, які виконують соціальні цілі, наприклад пенсійним фондам;
- регулювання переказів коштів, пов'язаних з кредитними ризиками, дериватив та ф'ючерсів, а також вирішення проблеми олігополістичної структури індустрії оцінювання кредитних ризиків, зокрема шляхом створення державних агентств та розробки нефінансового рейтингу стабільності;
- регулювання установ з приватними інвестиціями, таких як хеджові фонди та приватний акціонерний капітал, та боротьба з арбітражними операціями в межах великих фінансових груп та між юрисдикціями;
- прийняття контрольних механізмів з метою обмеження спекулятивної поведінки на біржах, у тому числі на товарних та енергетичних ринках;
- боротьба з корпоративною короткоплановістю шляхом посилення правил управління та оподаткування щодо винагород топ-менеджерів, відповідальності ради директорів, управління ризиками та розподілу корпоративних прибутків.

Рішучі дії також потрібні для того, щоб зупинити втрату надходжень у бюджети через уникнення від сплати податків компаніями. Громадяни – платники податків не можуть виручати фінансові установи, що терплять крах, у той час, коли ці ж установи використовують регіони, де оподаткування менше, для того, щоб уникнути сплати належних податків. Всі уряди мають вжити необхідних заходів для захисту своєї бази надходжень і компенсації очікуваного значногo зниження податкових надходжень з корпорацій. Для цього потрібно буде посилення політичної підтримки діяльності ОЕСР у цій сфері.

IV. Нова міжнародна система економічного управління

Настав час реформувати глобальну фінансову та економічну архітектуру через нові «бреттонвудські» переговори, які вийдуть за рамки режиму валютних курсів, створену в Бреттон-Вудз в 1944 році. Жоден із існуючих інститутів не має достатнього охоплення та довіри, щоб реалізувати таку структуру на практиці. Уряди мають розпочати роботу, але дебати не повинні проходити між банкірами та фінансовими міністрами за зачиненими дверима. Профспілки представляють робітників з усього світу, що стали жертвами поточної кризи, а тому мають бути присутніми за столом переговорів.

Інституційні реформи мають вийти за рамки фінансового регулювання та запровадити економічне управління, націлене на зменшення диспропорцій в глобальній економіці. Наявність структурних диспропорцій у розрахункових рахунках та обмінних курсах всередині ОЕСР (особливо між США, єврозоною та Азією) та дисбаланс з економіками, що розвиваються, сприяли розвитку кризи. Акумуляція доларів у країнах, що розвиваються, та збільшення інвестицій державними інвестиційними фондами забезпечили так необхідну рекапіталізацію найбільш постраждалих банків і фінансових інституцій. Проте залишається небезпека від проведення безладних перетворень – різкий поворот потоків капіталу від доларової зони на фоні невизначеності у США. Торгівля потенційно може дати поштовх економічному росту, відновленню та розвитку, але тільки за певних умов. Поновлення суспільної легітимності глобальної торгової системи та завершення Дохійського раунду переговорів потребує одночасного прогресу в питаннях посилення захисту фундаментальних прав робітників через усі міжнародні установи, в тому числі СОТ, та забезпечення того, що країни, що розвиваються, отримали змогу досягти відродження економіки, забезпечити зайнятість та майбутній промисловий розвиток.

Уряди країн, що розвиваються, також повинні зайняти центральне місце у новій структурі управління. Глобальні профспілки підтримують більш справедливу та демократичну структуру управління міжнародними фінансовими інститутами. Що стосується Світового банку, чий мандат поширюється на країни, що розвиваються, потрібно провести глибоку та системну реформу, результатом якої має, принаймні, бути рівне право голосу у країн, що розвиваються, та розвинених країн. Міжнародні фінансові інститути мають покінчити з практикою прив'язування кредитів до виконання певних економічних та політичних умов, яка характеризує їх співробітництво з країнами, що розвиваються, останні три десятиліття. Це мінімізувало, а не посилило, застосування фідуціарних контрольних механізмів та повагу до міжнародно встановлених стандартів, включаючи основні трудові стандарти. Дерегуляція, лібералізація та приватизація, які нав'язувалися міжнародними фінансовими інститутами у якості умов кредитів, крім того, що вони є втручанням у внутрішню політику країн, нерідко приводили до серйозних руйнівних наслідків. Цей підхід потрібно змінити. Основою нової системи управління мають стати нормативні стандарти МОП, особливо це стосується основоположних трудових стандартів.

V. Подолання кризи справедливого розподілу благ

Застій зарплат та недостатня купівельна спроможність родин робітників є результатом руйнівної політики та однією із основних причин падіння заощаджень і появи некерованої заборгованості, що призвела до іпотечної кризи в багатьох країнах. Фінансова дерегуляція дозволила кредиторам заохочувати видачу кредитів під заставу власного капіталу як замінник прибутків. Фінансові бульбашки в цінах на майно, стимульовані надлишковими кредитами та слабкими правилами, замінили стабільне зростання, основане на розподілі доходів. Існує необхідність нового режиму росту, який – як це було у післявоєнний період аж до початку дев'яностих – забезпечить збалансований ріст реальних зарплат відповідно до росту продуктивності. Справедливе та прогресивне оподаткування не повинно ні сприяти накопиченню багатств, ні заохочувати погоню за прибутком, а бути фактором, який стимулює зростання.

Зменшення частки зарплат та зростаюча нерівність в двох третинах країн ОЕСР відмічено у нещодавніх доповідях ОЕСР та МОП. Уряди розвинених країн повинні розпочати реформування установ, щоб сприяти більш справедливому розподілу прибутків та багатств, замість того, щоб продовжувати закликати до дерегуляції ринків праці та зменшення захисту робітників. Криза справедливого розподілу благ більш очевидна у країнах, що не входять до ОЕСР. Навіть до кризи продовольчих цін у 2007-2008 роках та поточної фінансової кризи, Світовий банк відзначав, що у 46 із 59 країн що розвиваються, нерівність за останні десять років зросла. Погіршення економічної ситуації, що співпало зі зростанням продовольчих цін останнім часом, ще більше загострить питання нерівності доходів та збільшить дефіцит гідних робочих місць у країнах, що розвиваються, про що вже заявила МОП.

Ми закликаємо уряди країн «Великої двадцятки» вирішити питання надання невідкладної допомоги МВФ країнам, що потерпають від кризи, яку не можуть подолати самотужки. Умови надання такої підтримки не повинні бути суворими. Вони радше мають бути «позитивними умовами» і допомогти країнам відновити короткотермінове зростання, справедливий розподіл витрат і прибутків, забезпечити довготривалий сталий розвиток. Подібно, Світовий банк повинен дати зелене світло проектам, які сприяють зростанню зайнятості, покращують соціальний захист трудящих країн, що розвиваються, сприяють розвитку громадського обслуговування і створенню інфраструктури, необхідної для забезпечення сталого розвитку. Слід погоджувати пропозиції з організаціями трудящих відповідних країн. Уряди повинні узгодити питання оперативного реагування на продовольчу кризу, що триває, вжити заходів з протидії спекуляції на продовольчих ринках і збільшити підтримку найбідніших верств населення. Найближчим часом слід зробити кроки, спрямовані на зростання виробництва продовольства, вжити заходів щодо зміцнення резервних запасів. Крім того, уряди повинні протягом наступних місяців визначити кроки щодо забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за OДР і ЦРТ.

Ми наголошуємо на необхідності того, щоб уряди «Великої двадцятки» вжили заходів, спрямованих на зміцнення соціального виміру глобалізації, забезпечили дотримання універсальних стандартів багатонаціональними компаніями, де б вони не діяли. Ми закликаємо країни, що розвиваються, дотримуватися директив OЕСР для багатонаціональних підприємств, узгоджених зі стандартами МОП, зміцнювати національні контактні пункти й надавати їм більшого сприяння.

VI. Висновок

Міжнародний профспілковий рух неодноразово засуджував зростаючі протиріччя між неврегульованими і некерованими фінансовими ринками, з одного боку, та фінансовими потребами реальної економіки щодо забезпечення гідної праці, з іншого. Згідно з OECР, міжнародну фінансову структуру слід оцінювати залежно від її здатності «підтримувати фінансову стабільність та гарантувати платоспроможність учасників ринку», «захищати інвесторів» від поразок і обману, а також «забезпечити функціонування ефективних і дієвих фінансових ринків». В останні тижні стало зрозуміло, що система дала збій у виконанні всіх трьох завдань. Після засідання «Великої двадцятки» слід розширити співробітництво на всіх рівнях – «Велика сімка», «Велика вісімка», Європа, OECР і МФУ, – щоб уникати регулярного арбітражу і забезпечити глобальне охоплення новою структурою. Люди праці вимагають місце за столом під час цих зустрічей та в цих установах. Вони не надто вірять, що на своїх засіданнях за закритими дверима банкірам та урядам вдасться зараз щось зробити. Процес повинен бути виключно прозорим, гласним та дорадчим. І глобальні організації профспілок готові зіграти свою роль у цьому процесі.

Повернутися