Хартія Європейських університетів з питань безперевної освіти

Вступ

Ця Хартія була розроблена Європейською асоціацією університетів (ЄАУ) як підсумок семінару з питань безперервної освіти, організованому у Сорбонні у грудні 2007 року. Саме у зв’язку з цим заходом, а також з подання прем’єр-міністра Франсуа Філона ЄАУ створила Хартію стосовно цього питання, що має велике значення для майбутнього наших університетів та нашого суспільства.

Хартія була розроблена на основі широкої консультації університетів та ради ректорів – членів ЄАУ, а також значної кількості організацій у сфері вищої освіти Європи. [1]

Ось уже 800 років з моменту свого виникнення європейські університети рухають вперед науку, сприяють розвитку суспільства, заснованого на культурі та толерантності, готують молоді покоління до здійснення їхнього економічного та соціального покликання. Разом з тим, вони утвердилися як солідні та здатні до адаптації заклади, які, постійно зміцнюючи свою роль, ішли в ногу із суспільним розвитком.

У XXI столітті, в той час, як передові соціально-економічні позиції орієнтуються на концепцію Європи знань, європейські університети опиняються перед усе більшими сподіваннями та новими потребами. Європейці відчувають потребу у сильних, незалежних, здатних реагувати та інтеграційних університетах, здатних запропонувати освіту та виховання на науковій основі, для того, щоб вирішити численні завдання, поставлені у майбутньому. Ці соціальні та економічні завдання головним чином зумовлені:
• зростаючими темпами глобалізації;
• демографічним старінням Європи;
• швидким темпом технологічного розвитку.

Ці фактори усюди впливають на суспільство та ринки праці і створюють потребу в адаптації до них. Університети є ключовими учасниками у цьому процесі адаптації.

Реформи, розпочаті в останнє десятиліття, підготували основу для інтеграції безперервної освіти. Ці реформи мали на меті створити європейський простір вищої освіти та науки, і сьогодні повинні бути зміцнені та розширені, щоб відповідати завданням безперервної освіти. Незважаючи на вже існуючий успішний досвід європейських університетів у вирішенні різноманітних проблем освіти, термінологія, пов’язана з безперервною освітою, сьогодні включає в себе багато понять – враховуючи водночас початкову освіту для малозабезпечених верств населення, безперервну освіту, підвищення кваліфікації для дипломованих спеціалістів та можливості культурного розвитку після виходу на пенсію. Ця термінологія широко застосовується на місцевому, регіональному та державному рівнях.

Для того, щоб місцеві та регіональні рівні були охоплені ефективним загальноєвропейським діалогом, необхідно чітко визначити основні концепти та механізми. Також дуже важливо визначити, яким чином створення культури інтеграційності та здатність європейських університетів реагувати може сприяти реалізації завдань безперервної освіти.

Університети є закладами, які повинні вирішити це питання. Вони здатні запропонувати вищу освіту та можливості наукової діяльності студентам, долученим до безперервної освіти.

Сьогодні для європейського суспільства є цілком реальною загроза оминути увагою величезний резерв людського потенціалу. Зіставлення процентного співвідношення тих, що вступають до вищих навчальних закладів у Європі, з показниками інших регіонів світу, не може залишити байдужим та спонукає до дії. У випадку розширення доступу до вищої освіти йдеться не про прийом менш компетентних студентів, а швидше про надання усім особам, що навчаються, можливості скористатися зі здобуття вищої освіти і принести користь суспільству. Це означає збільшення кількості студентів з різною мотивацією та інтересами. Відтак, необхідно не лише запропонувати програми професійного навчання, адаптовані до ринку праці, що активно розвивається, але також задовольняти зростаючий попит на можливості особистісного розвитку через культурне збагачення, які пропонують університети. Водночас, необхідна дискусія, щоб визначити найкращий та найбільш справедливий спосіб фінансування безперервної освіти, що буде вигідним для окремих осіб, для роботодавців та для суспільства в цілому.

Прагнення до більш інтеграційних та здатних реагувати університетів є закликом не до революції, а швидше до еволюції. Зазвичай вважається, що послуги у сфері безперервної освіти за своєю суттю відрізняються від освітніх послуг для студентів у звичайному розумінні цього слова. Насправді, ключове завдання полягає у знаходженні засобів для того, щоб запропонувати широкий вибір освітніх послуг і для студентів, що вперше вступають до університету, і для осіб, що знову туди потрапляють. Також йдеться про забезпечення безперервності можливостей навчання для цих категорій людей упродовж усього їхнього життя. У цьому контексті розширення студентського контингенту є головним стратегічним питанням, а отже й основні напрямки діяльності полягають у створенні прозорих систем оцінювання та визнання усіх форм навчальних досягнень, а також у тому, щоб запропонувати ґрунтовні, креативні та інноваційні навчальні програми.

До того ж, університети усвідомлюють необхідність встановлення та зміцнення діалогу із суспільством у цілому – з організаціями, що представляють роботодавців та трудящих, а також з батьками та студентами. Зміцнення партнерства на різних рівнях з особливою увагою до місцевого рівня, де потреби гостріше відчуваються та проявляються, можна вважати найкращим засобом для досягнення цієї мети.

Ця Хартія була складена у формі зобов’язань університетів, що враховуватимуть значимість розвитку та інтеграції стратегій безперервної освіти. Ці зобов’язання доповнюються відповідними зобов’язаннями, під якими підпишуться уряди та регіональні партнери. Метою цієї Хартії є підтримати університети Європи у розвитку їх специфічної функції закладів безперервної освіти – важливої опори для Європи знань.

Університети зобов’язуються:

1. Впроваджувати концепції широкого доступу до освіти та безперервної освіти у свої інституційні стратегії.

Університети розглядатимуть безперервну освіту як важливий елемент своєї діяльності та інституційних стратегій, а також як складову частину розширеної концепції якості. Ступінь інтеграції ідей безперервної освіти повинна бути визнана ключовим аспектом зростаючого внеску університетів у культуру безперервної освіти.

2. Пропонувати освіту та навчання різним категоріям студентів.

Європейські університети позитивно задовольнятимуть різноманітний попит на безперервну вищу освіту високої якості. Цей попит створюється широким колом студентів – включаючи студентів із дипломом про середню освіту, дорослих, що навчаються, спеціалістів, що прагнуть підвищити свій професійний рівень, та пенсіонерів, що бажають скористатися вільним часом і присвятити його своїм культурним чи іншим інтересам.

Європейські університети визнають важливість внеску студентства різноманітного профілю у розвиток культури успіху та інновацій у самому закладі та у ширшому масштабі суспільства. Університети визнають потребу у вивченні взаємодії різних категорій студентів у освітньому середовищі, заснованому на підтримці та взаємності.

3. Вдосконалювати навчальні програми, що мають розширювати доступ та заохочувати дорослих, що бажають знову навчатися в університеті.

Гнучкі та прозорі шляхи навчання повинні бути встановлені для всіх людей, охоплених процесом навчання, щоб вони мали доступ до різних форм вищої освіти і могли досягти успіхів. Забезпечення високої якості цієї освітньої пропозиції є важливим обов’язком університетів.

Європейські університети визнають різноманітність потреб кожної людини, що навчається, і беруть на себе зобов’язання вдосконалити свої програми і сприяти тому, щоб основні результати навчання у своїй перспективі були націлені на студента. Університети також зобов’язуються брати участь у поширенні ідей доступної та безперервної освіти.

4. Надавати відповідні послуги з професійної орієнтації та консультаційні послуги.

Послуги з вибору професійної орієнтації та консультаційні послуги академічного, професійного чи психологічного характеру повинні бути доступними усім колишнім, теперішнім та майбутнім студентам, як тільки у них виникає потреба. Ця допомога повинна надаватися студентам будь-якого віку, будь-якого соціального чи культурного світогляду.

5. Визнавати навчальні досягнення.

Важливо, щоб університети розробляли системи, які дозволили б оцінювати та визнавати різні форми навчальних досягнень, для того, щоб дати можливість отримати вищу освіту усім, хто потенційно може її здобути. Цей аспект набуває особливого значення для безперервної освіти у контексті глобалізації, що передбачає отримання знань у різних формах та місцях.

6. Долучити ідеї безперервної освіти до руху за якість освіти.

Європейські університети пройшли важливі етапи у русі за підвищення якості: зараз вони перші відповідають за якість своїх послуг. Ця діяльність відповідатиме розвитку безперервної освіти і гарантуватиме, що необхідна сукупність послуг цільової допомоги буде запропонована зростаючому та все більш різноманітному колу студентів.

7. Зміцнювати зв’язок між наукою, освітою та передовими досягненнями у перспективі розвитку безперервної освіти.

Науково-дослідницька та винахідницька діяльність університетів може бути зміцнена завдяки стратегіям безперервної освіти. Вагомий внесок університетів у розвиток безперервної освіти повинен бути підтриманий наукою. Науковці також повинні бути визнані як гарний приклад людей, що вчаться впродовж усього життя, чиї потреби у розвитку постійно зростають, і це також стосується зростання вимог до професійних якостей на ринку праці. Також безперервна освіта може бути джерелом нових тем та методів дослідження.

8. Зміцнювати реформи з метою розвитку гнучкого та креативного освітнього середовища для всіх студентів.

Створюючи загальноєвропейський простір освіти та науки, університети стали на шлях важливих реформ, які ставлять студента в центр процесу навчання. Сьогодні університети повинні використовувати потенціал цих реформ та інструментів, створених ними (ECTS, додаток до диплома, рекомендації щодо оцінки якості, сертифікаційні органи тощо), щоб забезпечити розвиток сприятливого середовища для безперервної освіти – середовища, відкритого для різних категорій студентів, що задовольнятиме соціальні потреби модернізації вищої освіти. Необхідно повною мірою інтегрувати безперервну освіту у діяльність університетів, щоб покращити креативний та новаторський імідж закладів.

9. Розвивати партнерство на місцевому, регіональному, державному та міжнародному рівнях з метою створення привабливих та вагомих програм.

Самотужки заклади неспроможні запропонувати відповідні освітні послуги у сфері безперервної освіти. Якщо ця пропозиція повинна бути здатною реагувати, гнучкою та інноваційною, необхідно звернутися до можливостей організованого партнерства з іншими освітніми закладами, з роботодавцями, з організаціями, що представляють робітників (профспілками), а також з іншими учасниками цього процесу.

10. Слугувати моделлю реалізації безперервної освіти.

Університети виступають не лише як заклади, що надають послуги у сфері освіти та науки, але є також важливими роботодавцями. Потенційно вони можуть слугувати моделлю для суспільства, надаючи можливості безперервної освіти для своїх власний працівників, незалежно від того, до якого персоналу вони належать – академічного, адміністративного, технічного чи обслуговуючого. Університети також повинні себе позиціонувати як ключові учасники процесу, підтримуючи реалізацію послідовної політики у державних системах освіти.

Європейські університети не можуть реалізувати дані зобов’язання без узгоджених дій разом з урядами та регіональними партнерами, які можуть забезпечити законодавчу базу та необхідні засоби. Подані нижче зобов’язання стосуються урядів, створення ними середовища, здатного підтримати здійснення університетами внеску у розвиток безперервної освіти.

Уряди зобов’язуються:

1. Визнати внесок університетів у безперервну освіту як благо для окремих осіб та усього суспільства.

Обов’язком урядів є простежити за тим, що внесок університетів у розвиток безперервної освіти гідно оцінюється, і що ця діяльність не розглядається, як другорядна і додаткова по відношенню до ролі університетів. Відповідати швидко зростаючим вимогам суспільства щодо безперервної освіти, а також довгостроковим потребам ринку праці – вияв важливих культурних змін, що потребує значного фінансового інвестування.

2. Сприяти соціальній рівності та інтеграційному освітньому середовищу.

Уряди докладатимуть усіх зусиль до того, щоб досягнення у сфері безперервної освіти були оцінені окремими особами, державними та приватними роботодавцями та іншими учасниками цього процесу. Важливо, щоб культура безперервної освіти розглядалася, як загальносуспільна мета. Необхідно надавати необхідну інформацію громадянам, щоб відкрити для них доступ до можливостей безперервної освіти. У свою чергу, європейські університети потребують підтримки у тому, щоб надати такі можливості усім, хто потенційно може ними скористатися у слушний момент у будь-який період свого життя.

3. Включати завдання безперервної освіти у діяльність установ та державних органів оцінки якості.

Сьогодні більшість країн підготували основу для забезпечення якості вищої освіти, що має великий вплив на характер запропонованих освітніх послуг. Отже, необхідно приділяти увагу питанням безперервної освіти у контексті забезпечення якості, щоб безперервна освіта визнавалася на рівні державного пріоритету.

4. Підтримувати розвиток відповідних послуг з професійної орієнтації та консультаційних послуг.

Важливо, щоб соціальні послуги з вибору професійної орієнтації та допомоги у працевлаштуванні були запропоновані усім, хто навчається, щоб останні змогли успішно обрати свій шлях серед гнучких пропозицій з боку університетів. Ці послуги набувають особливого значення для тих, хто може не отримати вищої освіти і не має достатньої підтримки з боку сім’ї, друзів чи колег. Уряди зобов’язані гарантувати високу якість цих послуг, незалежно від того, чи вони надаються самими вищими навчальними закладами, чи поза ними. Разом з тим уряди повинні забезпечити відповідність послуг з вибору професійної орієнтації та консультаційних послуг перспективам безперервної освіти, щоб таким чином надавати довгострокову підтримку громадянам на всіх рівнях освіти. Ця підтримка повинна задовольняти потреби студентів будь-якого віку, будь-якого соціального та культурного світогляду.

5. Визнавати навчальні досягнення.

Уряди беруть на себе відповідальність за підтримку та заохочення закладів у процесі визнання будь-яких форм навчальних здобутків. Це завдання може бути полегшене завдяки всебічній оцінці навчальних досягнень сертифікаційними органами, а також можливостям, які мають університети завдяки відповідним засобам заохочення.

6. Усувати юридичні перешкоди, що заважають певній кількості потенційних студентів повертатися до вищих навчальних закладів.

Уряди повинні протистояти системним перешкодам, які відбивають охоту у багатьох потенційних студентів скористатися можливостями безперервної освіти. Це означає роботу у таких напрямках, як права на соціальних захист, короткотермінове працевлаштування, брак фінансової підтримки безперервної освіти, а також втрата внесків до пенсійного фонду за час навчання.

7. Гарантувати автономність університетів та заохочувати діяльність у сфері безперервної освіти.

Уряди візьмуть на себе зобов’язання гарантувати університетам достатню автономність у вирішенні завдань, поставлених безперервною освітою, а також у визначенні власних умов доступу до освіти. Уряди також забезпечуватимуть необхідні засоби заохочення, щоб сприяти визнанню значущості цієї важливої діяльності. Якщо такий рівень автономності у поєднанні із засобами заохочення не буде забезпечено, то значний прогрес у розвитку можливостей безперервної освіти буде неможливий.

8. Сприяти партнерству місцевих громад, роботодавців та установ на регіональному рівні.

Переваги якісної безперервної освіти відчуватимуться у першу чергу на рівні регіонів Європи. Отже, йдеться про важливе завдання для агенцій регіонального розвитку, місцевих роботодавців та організацій трудящих (профспілок). Регіональне партнерство з вищими навчальними закладами та соціальними партнерами повинно бути зміцнене, оскільки воно є важливим для успішного планування та реалізації послуг безперервної освіти.

9. Інформувати громадян та заохочувати їх користуватися можливостями безперервної освіти, що пропонуються університетами.

Сприяти тому, щоб громадяни були поінформовані та обізнані з різноманітними можливостями безперервної освіти, що пропонуються університетами, є ключовим аспектом реалізації стратегії безперервної освіти на державному рівні, аспектом, який вимагає особливої відповідальності урядів.

10. Слугувати моделлю реалізації безперервної освіти.

Так само, як і університети, уряди можуть визначати стандарти для суспільства, діючи як моделі реалізації політики, яку вони провадять. Відтак, уряди мають стежити за тим, щоб працівники державного сектору були зацікавлені у тому, щоб скористатися можливостями безперервної освіти, що пропонуються університетами та іншими закладами, що надають освітні послуги.

Брюссель, липень 2008 року.

[1] Додаток: Список організацій, що представляють вищу освіту Європи, і брали участь у консультаціях у процесі розробки даної Хартії.

• «Бізнес Європа»
• Європейська асоціація освіти для дорослих (ЄАОД)
• Європейська асоціація університетів дистанційного навчання (ЄАУДН)
• Європейська асоціація доступу до освіти (ЄАДО)
• Інтернаціонал освіти (ІО)
• Європейська спілка студентів (ЄСС)
• Європейська конфедерація профспілок (ЄКП)
• Європейська мережа університетів безперервної освіти (ЄМУБО)
• Європейська асоціація вищих навчальних закладів (EURASHE)