Традиції та звичаї колядування в Україні

Різдвяні свята із давніх-давен є особливими для вірян. До них готуються особливо ретельно, дотримуючись усіх традицій і звичаїв. І хоча зараз мало хто дотримується всіх правил та звичаїв цього свята, варто хоча б пам’ятати та поважати традиції наших предків.

Як відомо, у Україні традиційними атрибутами Різдва є кутя, узвар і хліб на столі, Дідух – на покуті й колядники у хату. А одним із головних обрядів – це колядування (і його варто відрізняти від щедрування). Колядують, у вечір перед Різдвом , а щедрують – 13 січня, перед Старим Новим роком.

Колядування – це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.

В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

На думку дослідників, обряд колядування дійшов до нашого часу із язичницьких часів. У давнину був приурочений до дня зимового сонцевороту. 

Своєю назвою колядування, власне, як і колядки, зобов’язані слов’янському слову «Коляда», яким називали Святвечір, переддень Різдва. Корінням традиція колядування сягає дохристиянських часів. Люди вітали Коляду, ходили від одного двору до іншого й обдаровували господарів будинків побажаннями щастя і благополуччя. За це треба було обдарувати колядників у відповідь – жадібні господарі ризикували накликати на себе біду.

Колядувати повинно щонайменше троє осіб, оскільки три головні ролі ніяк не можна було замінити або викреслити. Першим ішов «звіздар» – людина, що краще за всіх знає колядки, з гучним голосом і, зрозуміло, з виготовленою з підручних засобів зіркою. За ним – «дзвонар». Він повинен був нести великий дзвіночок, дзвонити в нього й оповіщати все село про те, що ряджені йдуть. На третю роль, «міхоноші», потрібен був сильний хлопець – до його обов’язків входило носити мішок, у який господарі складали подарунки колядникам.

Вранці українці вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують – «Славімо його!». 

У цей день люди зазвичай відвідують церкву, а також ходять в гості до родичів і друзів. У перший день Різдва закінчується піст, тож українці сідають за вже по-справжньому святковий стіл та колядують.

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині.

Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та віншували їм злагоду й достаток.

Віншування – це віршовані привітання, які є частиною різдвяного вертепу, які передавались з покоління в покоління. 

Щороку на Різдво діти і дорослі намагались поділитися  радістю, любов'ю, добром, і побажати, щоб новонароджений Ісус дав те, чого вони найбільше потребують. 

Віншівки промовлялися одразу після колядок, тобто ввечері 25 грудня або ж 7 січня! 

Шануймо традиції!

Щасливих і мирних різдвяних свят!