Інтернаціонал Освіти про стійкість українських педагогів

На сайті Інтернаціоналу Освіти опубліковано статтю «Solidarity with Ukraine: Voices from the frontline of a struggle for freedom and democracy» – «Солідарність з Україною: голоси з передової боротьби за свободу і демократію». 

Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну глобальний профспілковий рух освітян висловлює непохитну солідарність із нами, нашими  учнями та всім народом України.

Війна продовжує мати руйнівний вплив на освітні спільноти по всій країні. Незважаючи на безперервні атаки на цивільну інфраструктуру, освітня система України все ще витримує завдяки стійкості та непохитній відданості своїх вчителів.

Про те, як українська освіта вистояла завдяки відданості та незламності педагогів, розповіла Ольга Чабанюк – заступниця Голови Профспілки працівників освіти і науки України, членкиня Виконавчого комітету Інтернаціоналу Освіти. 

• Ольга Чабанюк: 
• виснажені, але непохитні працівники захищають право на освіту в умовах війни

«Чотири роки повномасштабної війни стали випробуванням на витривалість для української освіти – не тільки для системи, але й, перш за все, для людей. За цей час тисячі шкіл були пошкоджені або зруйновані. За офіційними даними, 4456 навчальних закладів постраждали від бомбардувань і обстрілів. 408 із них були повністю зруйновані. Для багатьох дітей школа більше не є стабільним і безпечним місцем. 

Усі ці роки заняття проводилися між сиренами повітряної тривоги, в бомбосховищах, підвалах, а іноді й у метро. Деякі діти навчаються лише онлайн через небезпеку або відсутність світла та тепла.

Мільйони українських дітей були змушені залишити свої домівки. Частина переїхала в межах країни, частина – за кордон. Для них навчання означає адаптацію до нової мови, нової програми, нових однокласників – і водночас спробу не втратити зв’язок зі своєю країною. Життя змінилося кардинально, безповоротно, бо 4 роки для деяких дітей є всім їх життям. 

Але зараз одним із найбільших викликів для нас, українців, стала виснаженість. Через ракетні обстріли, звістки про друзів і родичів, які загинули на фронті, темряву, спричинену зруйнованою енергетичною інфраструктурою, та життя, в якому навіть планувати на місяць вперед здається неможливим, ми всі живемо в стані постійного психологічного терору.

Вчителі працюють у таких самих складних і небезпечних умовах, як і їхні учні. Вони викладають після безсонних ночей, ведуть дітей до бомбосховищ, заспокоюють їх під час вибухів і намагаються виконати навчальну програму, водночас намагаючись зберегти власне психічне здоров'я.

Батьки працюють, щоб утримувати свої сім’ї, існуючи в нестабільних умовах, а ввечері допомагають дітям надолужити пропущені шкільні завдання – іноді за допомогою ліхтарика або відповідно до графіка відключення електроенергії. Вони пояснюють математику і чому знову звучить сирена. Вони намагаються зберігати спокій, хоча самі перебувають у постійному стресі.

Діти вчаться жити в реальності, де уроки, переривані сиренами повітряної тривоги, є нормою. Де планування уроків, планування дня та життя загалом залежать від сигналу тривоги. Де стійкість стає частиною шкільної програми, навіть якщо її немає в підручниках.

Протягом чотирьох років війни українська освіта продовжувала розвиватися, хоча й в іншому форматі через обставини. Вона адаптувалася, перейшла в цифровий формат, створила тисячі укриттів і підземних шкіл та просувала формати дистанційного навчання. Але ці досягнення мають свою людську ціну – постійне емоційне та психологічне виснаження.

Всі ми чотири роки вчилися стійкості. Але стійкість не може виходити за межі людських можливостей. І народ України, і наша система освіти потребують міжнародної підтримки – для відновлення шкіл, надання психологічної допомоги, цифрових ресурсів і, найголовніше, для захисту права дітей на навчання без страху.

Ми надзвичайно вдячні Інтернаціоналу освіти та колегам з усього світу за незмінну підтримку наших освітян, нашої організації та нашої країни протягом цих чотирьох років, коли ми захищали наше право бути суверенною та незалежною державою»!

Таку ж думку відзначила у своєму коментарі Олеся Брязгунова з КВПУ. Вона наголосила, що немає жодних гарантій безпеки для учнів та вчителів, адже по всій країні в будь-який момент можуть відбутися удари по цивільних об’єктах.

Попри це, освітяни та члени профспілок продовжують працювати, чинити опір і будувати майбутнє України. Багато спілчан також стали до лав захисників, щоб боронити нашу країну, свої родини, учнів і мир у Європі.

Глобальний профспілковий рух освітян підтримує Україну

«Ми закликаємо європейські інституції та уряди надавати політичну, фінансову та гуманітарну підтримку, щоб український народ міг самостійно визначати своє незалежне і демократичне майбутнє, відновлювати системи освіти, захищати умови праці та гарантувати, щоб кожна дитина в Україні могла навчатися в безпеці та гідності», – наголосив Єлмер Еверс, директор Європейського комітету профспілок освіти, європейської структури Інтернаціоналу освіти.