Матеріали для використання в практичній роботі, рекомендовані учасникам семінару Правової служби Профспілки

4 грудня 2007 р.
В Міністерство юстиції України
Від Наталії Бурджелі, Міжнародний Центр некомерційного права
Стосовно: реєстрації об'єднань роботодавців
Ви замовляли нам зробити дослідження та доповісти Вам стосовно практики реєстрації об'єднань роботодавців. Мої висновки підсумовано у меморандумі, що його наведено нижче.
Питання реєстрації об'єднань роботодавців адміністративними органами України підпадають під такі положення Конвенції про свободу об'єднань та захист права на організацію 1948 р. ("Конвенція"):
Стаття 2
Робітники та підприємці однаково мають право на створення організацій за своїм власним вибором без будь-якого попереднього на це дозволу, а також мають право на вступ до таких організацій за єдиною умовою підпорядкування статутам зазначених організацій.
Стаття З
1.  Організації робітників та підприємців мають право створювати свої власні статути та адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організовувати свій власний апарат та діяльність, а також формулювати свою програму дій.
2.          Державні органи мають утримуватися від будь-якого втручання, що могло би призвести до обмеження цього права, або створити перешкоди до його законного здійснення.
Стаття 7
Набуття прав юридичної особи організаціями робітників та підприємців, а також їхніми федераціями та конфедераціями, не може бути підпорядковано умовам, що могли би перешкодити застосуванню положень Статей 2, 3 і 4 [В Статті 4 йдеться про розпуск та тимчасову заборону діяльності, які є поза тематикою цього меморандуму].
 
Створення об'єднань роботодавців також захищено положеннями Статті 11 Європейської Конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Перегляд багатьох справ, пов'язаних із порушенням свободи об'єднання на їнтернет-сайті Європейського Суду не надав інформації щодо будь-якої справи, порушеною у зв'язку із відмовою в реєстрації організації підприємців.
З керівництвом щодо здійснення реєстрації об'єднань роботодавців та робітників можна ознайомитися в огляді Комітету з питань свободи об'єднання керівного органу Міжнародної організації праці (МОП)1.
В цьому документі (надалі - „Огляд") розглядаються питання щодо здійснення права на свободу об'єднання, як вони прописані у внутрішньому законодавстві, у відповідності до Конвенції 1948 р. В Главі 4 Огляду більш конкретно аналізується втілення права робітників та роботодавців на створення організацій без необхідності отримання на це будь-якого дозволу.
Що стосуються реєстрації організацій робітників або роботодавців, фундаментальним принципом, що його захищає Конвенція 1948 р., є той що для процесу реєстрації не передбачається отримання будь-якого попереднього дозволу. З приводу цього в Огляді вказано, що здійснення права на офіційне визнання шляхом юридичної реєстрації є першим кроком, який організації робітників та роботодавців мають зробити заради ефективного функціонування та адекватного представництва інтересів своїх членів.
Перед тим, як перейти до розгляду змісту справ, що розглядалися Комітетом, необхідно зазначити, що положення Конвенції N0. 87 однаково поширюються на організації як робітників, так і роботодавців. Відповідно, принципи, що застосовуються до профспілок (у більшості випадків справа йдеться саме про профспілки), мають таку саму силу застосування і до організацій роботодавців згідно із Статтями 2, 3 та 7 Конвенції.
Декілька скарг, що їх розглядав Комітет у справах свободи об'єднання МПО, можуть проілюструвати втілення принципу, що регулює реєстрацію організацій робітників або роботодавців.
1 „Свобода об'єднання", ОііЧЯд резолюцій та принципів Комітет)' у справах свободи об'єднання Керуючого органу МОП,
5-те видання, (2006 р.).
2 Див. виноску 1 вище пар. 295.
 
Справа N0. 2038 (1999) - скарга на Уряд України, що її подала Федерація профспілок України . По цій справі було визначено, що два положення Закону України про профспілки не відповідають Конвенції. Перше положення встановлює, що для того, щоб отримати певний регіональний статус, спілка має об'єднувати більше ніж половину працівників даного фаху або роду заняття (Стаття 11 Закону). Друге положення встановлює, що для реєстрації спілки, що її має проводити орган легалізації, обов'язковим є перевірка на відповідність статусу даної спілки положенням Статті 11. Якщо справа стосується закону про профспілки, принципи, що були сформульовані Комітетом на базі Конвенції, можуть певною мірою застосовуватися до реєстрації організації працівників та роботодавців, а саме:
-   Зобов'язання реєстрації правил організації сумісні із Статтею 2 Конвенції у випадку, якщо це є лише формальністю, що має забезпечити відкритість цих правил для широкого загалу. В той самий час, проблеми можуть постати у випадку, якщо компетентні органи влади зобов'язані за законом вимагати від засновників організацій включати у свої статутні документи певні положення, які не відповідають принципам свободи об'єднання.
-   "Принцип свободи об'єднання залишається дієвим лише на папері, якщо для створення організації робітників та роботодавців, від неї вимагається отримати будь-який попередній дозвіл. Це не означає, що засновники організації звільняються від зобов'язань стосовно дотримання офіційних вимог щодо відкритості та інших аналогічних положень, що їх передбачено законом. Наприклад, вимога того, що профспілкам необхідно мати власний зареєстрований офіс, є звичайною вимогою у багатьох країнах. Подібні вимоги, однак, не можуть на практиці означати еквівалент необхідності отримання попереднього дозволу. Навіть у тих випадках, коли реєстрація здійснюється за бажанням організації, оскільки вона надає організації основні права, що дозволяють їй просувати та захищати інтереси її членів, сам факт того, що органам влади надано повноваження впливати на реєстрацію, або відмовити у ній, робить подібну ситуацію не дуже відмінною від тих випадків, у яких вимагається попередній дозвіл на те, щоби бути зареєстрованим".
У справі № 2133 (2002 р.) йдеться про скаргу на Македонію, колишню республіку у складі Югославії, що її подала Спілка підприємців Македонії (СПМ)4. У цьому випадку організації роботодавців не вдалося зареєструватися, оскільки внутрішнє законодавство розглядало лише реєстрацію профспілок і не передбачало правового випадку  щодо  юридичного  визнання  організацій  роботодавців.  Стосовно  цієї
3 Див. Інтернет-сторінку МОП: Ьггр://у^г^.оіг.ог§.ре/5Іпс1і/еп§1І5Ь/са5О5/исг/исгі99903.Ьгт1 пар. 530.
4 Див. сайт МОП 1жр://ууууу.оіг.ог§.ре/5Іпсіі/еп§1І5Ь/са5О5/егу/еіу200201 .Ьгті пар. 545.
 
справи Комітет зазначив, що „принципи, що їх закладено у Конвенції №87 [...] розповсюджуються на роботодавців так само, як і на робітників, а також принцип, сформульований у Статті 2 Конвенції, передбачає, що як робітники, так і роботодавці мають право на заснування організації, і, за умови виконання правил даної організації, на вступ до будь-якої організації, на власний розсуд і без будь-якого попереднього дозволу.
У своєму „Огляді"' Комітет, також, посилається на Справу № 2133 як на ілюстрацію цього принципу: "Не можна обмежувати професійні об'єднання роботодавців занадто детально прописаними положеннями, які не сприятимуть їхньому заснуванню, а також не будуть сумісними із Статтею 2 Конвенції № 87, яка встановлює, що роботодавці, так само, як і працівники, мають право на заснування організацій на свій власний розсуд і без будь-якого попереднього узгодження.
Справа № 2225 (2003 р.): скарга на Уряд Боснії та Герцоговини (БГ), що її подала Конфедерація незалежних профспілок (КНП БГ)6. У цьому випадку у реєстрації конфедерації було відмовлено на таких підставах:
-         Перед тим, як подавати на реєстрацію на рівні Республіки БГ на підставі Закону про об'єднання та благодійні фундації, позивач мав подати на реєстрацію на рівні Федерації БГ на підставі Закону про об'єднання громадян.
-         Оскільки такої подачі не було, органи влади оскаржили попередню реєстрацію в Кантональному Суді в Сараєво, так само, як і вступ цієї конфедерації до Конфедерації профспілок ГБ (КП),.
-         Не існувало законних підстав для того, щоб позивач використовував у своїй назві слова БГ, і цю проблему неможливо було вирішити до вступу до сили Закону про уживання та захист назви країни (БГ), який невдовзі мав відбутися.
Комітет зазначає, що позивач надіслав до Міністерства детальне пояснення, вказуючи на те, що:
-         Закон про об'єднання громадян не може застосовуватися у цьому випадку, оскільки позивач - конфедерація загального типу, що проводить діяльність на національному рівні Республіки БГ.
-         Позивач вже зареєстрував поправку до свого статуту в 1996 р., і продовжував функціонувати згідно відповідних законів та положень, що містяться у Додатку II Дейтонської мирної угоди.
5  Див. виноску 1 вище пар. 281.
6 Див. сайт МОП Ьггр://ууулу.ок.ог§.ре/5Іпсіі/еп§1І5Ь/са5О5/ЬЬг/ЬЬг200301.Ьгт1 пар. 375, 377 та 380.
 
-   Право на уживання назви БГ припускається навіть у назві діючого закону -
„Закон про об'єднання та благодійні фундації БГ". Застосування цього закону
не ставиться в залежність від прийняття інакшого законодавства, себто немає
правового тексту, який би забороняв уживання цієї назви.
З  наведеного  вище  можна зробити  висновок  про те,  що  відмова у  реєстрації
конфедерації на таких підставах була невиправданою і лише продемонструвала те,
як закон застосовувався для затягування або створення  перешкод заснуванню
профспілкової  організації.   Будь-яке  затягування  з  боку  державних  органів  у
реєстрації профспілки призводить до порушення Статті 2 Конвенції 87. Комітет
дійшов висновку,  що у випадку,  коли міністр на свій  власний  розсуд може
задовольнити   або   відхилити   заяву   про   створення   загальної   конфедерації,
порушуються принципи свободи об'єднання. В більш загальному сенсі, будь-яке
законодавство, яке ставить право на об'єднання у залежність від дозволу, що його
на власний розсуд надає урядова установа, - несумісне із принципом свободи
об'єднання.
В той самий час, не можна вважати порушенням Конвенції № 87 ситуацію, коли реєстрація профспілки [або ж об'єднання роботодавців, як це розглядалося вище] передбачає лише виконання певних формальностей, а не нав'язування конкретних умов, які були б несумісними із гарантіями, що їх надає Конвенція. Подібна ситуація розглядалася у Справі №1918 (1997 р. коли скаргу на Уряд Хорватії було подано Конфедерацією незалежних профспілок Хорватії (СІТОС)7. У цьому випадку Комітет визнав легітимною відмову в реєстрації конфедерації, по-перше, оскільки існували внутрішні суперечки стосовно того, хто має право на представництво зазначеної організації; а по-друге, оскільки ця організація прагнула зареєструватися під тією ж самою назвою, що вже була раніш зареєстрована як назва іншої організації. Стосовно останнього моменту Комітет зазначив, що відмова була виправдана, оскільки необхідно уникати непорозумінь, і вимога того, щоб дві організації не мали однакову назву, не можна прирівняти до необхідності отримання попереднього узгодження.
Аналогічний висновок було зроблено Комітетом по Справі № 2100 (2001 р.) -скарга на дії Уряду Гондурасу, що її подала Міжнародна Федерація робітників галузі пошиття одягу з текстилю та шкіри (ІТОІЛУР) . У цьому випадку у реєстрації було відмовлено з приводу нестатку офіційної документації (було подано не всі документи, були розбіжності між правовими документами, на базі яких мала засновуватися організація, та її статутом). Комітет не був у змозі винести своє судження  через  брак доказів,  однак зазначив,  що  не     вбачає порушення
7 Див. сайт МОП Ьггр://,ууу^'.ок.ог§.ре/5ШСІі/еп§1І5Н/са5О5/сга/сга199701.Ьіт1 пар. 250.
8  Див. сайт МОП Ьггр://уУлу.оіг.ог§.ре/5Ідс1і/еп§1І5Ь/са5О5/плс1/Ьпсі200101.Ьгт1 пар. 429.
 
Конвенції, якщо умови, що ставляться перед організацією, не суперечать гарантіям, що їх встановлює Конвенція. І навпаки, якщо відмова у реєстрації базується на декількох офіційних помилках, які дуже важко виправити, або якщо умови для створення або функціонування профспілки можна дорівняти до необхідності отримання попереднього узгодження державними органами, це неодмінно означає порушення Конвенції № 87.
„Огляд"' підкреслює, що в багатьох країнах, за законодавством, відповідні державні установи мають повноваження до певної міри на власний розсуд вирішувати, те, чи відповідає будь-яка організація умовам, необхідним для реєстрації, таким чином створюючи ситуацію, яка є аналогічною тій, в якій отримання попереднього узгодження є обов'язковим. Аналогічні ситуації можуть поставати у випадку, коли існує складна та довготривала процедура реєстрації, або коли уповноважені органи влади мають забагато свободи у застосуванні своїх повноважень. Подібні фактори можуть створювати серйозні перешкоди для створення профспілок, або можуть призвести до відмови у здійснення права на створення організації без попереднього дозволу.
Це особливо чітко віддзеркалено у рішенні по Справі №2158 (2002 р.), - скарга на Уряд Індії, що її було подано Спілкою Патака Бірі Кармахарі10, з приводу того, що реєстрацію було затягнуто адміністрацією аж на 24 місяці.
По справі N0. 2301 (2004) - скарга Конгресу профспілок Малайзії (МТІІС) супроти Уряду малайзійської провінції Саба - Комітет підкреслює, що волів би пригорнути увагу до бажаності чіткого визначення в законодавстві умов, яким мають відповідати профспілки для реєстрації, а також підстав, на яких орган реєстрації може відмовити або скасувати реєстрацію. Окрім того, вказано на необхідність встановлення конкретних статутних критеріїв для визначення того, виконуються дані умови чи ні.
 
Міністерство юстиції України
Центр правової реформи і законопроектних робіт
01030, м. Київ, вул. М.Коцюбинського, 12
        15.05.2008 № 45-251
                                                     Департамент легалізації та бюро кредитних історій
На Ваш запит від 8 травня 2008 року щодо надання аналітичних матеріалів стосовно судової практики Європи з питань діяльності професійних спілок та організацій роботодавців повідомляємо, що Центром було проведено аналіз досвіду інших країн щодо зазначеного питання. Рішення Судів різняться в залежності від предмету спору, національного трудового законодавства тієї чи іншої країни, а також інших чинників.
Нижче наводимо короткий опис деяких судових рішень з відповідних питань.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 26 жовтня 2004 року детально описуються обставини справи, щодо якої були прийняті рішення Трудовим судом Швеції 11 лютого та 12 березня 1998 року.
Суть справи полягала в тому, що швецька компанія, яка працювала в текстильній промисловості, подала в суд на одну з професійних спілок Швеції - Промисловий союз.
Перед цим Промисловий союз вимагав від компанії укладення колективного договору, у якому мали б бути чітко прописані права робітників компанії (двоє з двадцяти робітників компанії були членами Промислового союзу). Пізніше союз вимагав від компанії підписати розширений колективний договір, який фактично означав би регламентування умов праці для всіх робітників, незалежно від їхнього членства в профспілках. Компанія відхилила таку пропозицію, заявляючи, що її умови праці є більш вигідними, ніж ті, що пропонує колективний договір.
З метою домогтися виконання своїх вимог союз спочатку повідомив, а потім, 20 жовтня 1997 року, організував страйк на компанії, який тривав один день.
Після низки таких подій компанія подала в суд, вважаючи, що такі дії союзу незаконні. 23 лютого 1998 року Трудовий суд Швеції виніс своє рішення у зазначеній справі. Суд постановив, що дії Промислового союзу були законні. Колективний договір, який вимагав союз, передбачав доплату
за наднормову працю, тоді як такої доплати не було передбачено в умовах працевлаштування компанії.
Ще одне питання, з приводу якого суд виніс рішення - так зване "право негативної свободи асоціації". Суд постановив, що союз не порушує даного права, оскільки лише пропонує підписати колективний договір, а не вступати до будь-якої організації роботодавців (перед цим компанія заявила, що саме союз намагається порушити це право) (матеріали надаються англійською мовою).
Своїм рішенням від 20 квітня 1999 року Федеральний трудовий суд Німеччини надав право професійним спілкам звертатися до суду з приводу порушення колективних договорів компаніями. Раніше таке право належало лише працівникам. Справа в тому, що працівники, укладаючи контракти з компаніями, часто йшли на поступки з приводу оплати та умов праці, які порушували колективні договори. Тепер Федеральний трудовий суд надав таке право і профспілкам (матеріали надаються англійською мовою).
Рішенням Вищого Суду Ірландії від 1 лютого 2007 року дії ірландської компанії "Р'янер" визнавалися неправомірними. Ірландський муніципальний громадський та цивільний торгівельний союз (професійна спілка) відстоювали права пілотів, з якими не було погоджено графіків перекваліфікації у зв'язку із закупкою авіакомпанією модернізованих авіалайнерів. Дане рішення є цікавим з огляду на те, що суд постановив, що авіакомпанія не має практики проведення переговорів з профспілками або робітниками, оскільки за наявності такої практики можна було б уникнути судового розгляду (матеріали надаються англійською мовою).
Додатково надсилаємо матеріали інших судових рішень, в тому числі, англійською мовою.
 
Директор
В.П.Суботенко
 

Про затвердження Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб

Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Міністерства юстиції України
від 27 лютого 2007 року N 23/74/5
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
3 березня 2007 р. за N 184/13451
Відповідно до частини шістнадцятої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та з метою удосконалення державного регулювання у сфері державної реєстрації юридичних осіб НАКАЗУЄМО:
1. Затвердити Регламент передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб, що додається.
2. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства юстиції України від 18.10.2006 N 94/80/5 "Про затвердження Тимчасового регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
3. Департаменту реєстрації (Барбелюк О. Б.) та Департаменту легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій (Семьоркіна О. М.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами і доповненнями).
4. Департаменту реєстрації (Барбелюк О. Б.) довести цей наказ до відома голів представництв Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.
Головам представництв Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі довести цей наказ до відома державних реєстраторів.
5. Департаменту легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій (Семьоркіна О. М.) довести цей наказ до відома начальників головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.
Начальникам головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі довести цей наказ до відома районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.
6. Контроль за виконанням цього наказу покласти: у Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва - на першого заступника Голови Ващенка К. О.; у Міністерстві юстиції України - на заступника Міністра Горбунову Л. М.
 
В. о. Голови Державного комітету
України з питань регуляторної
політики та підприємництва 
 
 
К. Ващенко 
Міністр юстиції України 
О. Лавринович 

 
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства юстиції України
від 27 лютого 2007 р. N 23/74/5
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
3 березня 2007 р. за N 184/13451 

РЕГЛАМЕНТ
передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб

1. Загальні положення

1.1. Регламент передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами (далі - Мін'юст (територіальний орган)) державним реєстраторам даних про юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Регламент), розроблений відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон).
1.2. Регламент установлює механізм, форми і строки передачі Мін'юстом (територіальним органом) даних про зареєстровані Мін'юстом (територіальним органом) юридичні особи: об'єднання громадян (у тому числі легалізовані професійні спілки та їх об'єднання), благодійні організації, політичні партії, творчі спілки, територіальні (місцеві) осередки згаданих юридичних осіб, адвокатські об'єднання, торгово-промислові палати, інші установи та організації, визначені законом, крім бірж, об'єднань громадян, реєстрацію яких Законами України "Про об'єднання громадян" та "Про місцеве самоврядування в Україні" делеговано міським, селищним та сільським радам.
1.3. Дані подаються у формі реєстраційних карток, затверджених наказом Держпідприємництва України від 9 червня 2004 року N 67 "Про затвердження форм реєстраційних карток", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за N 802/9401, а саме:
1.3.1 про зареєстровані юридичні особи (легалізовані профспілки) (реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи, - форма N 1);
1.3.2 про проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації діючої (діючих) юридичної особи (юридичних осіб) (реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації діючої (діючих) юридичної особи (юридичних осіб), - форма N 2);
1.3.3 про внесення змін до статутних (установчих) документів юридичної особи (реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи - форма N 3);
1.3.4 про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (у межах відомостей, що юридичними особами подаються Мін'юсту (територіальному органу) (реєстраційна картка на внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР), - форма N 4);
1.3.5 про створення відокремленого підрозділу юридичної особи (реєстраційна картка на створення відокремленого підрозділу юридичної особи - форма N 5);
1.3.6 про підтвердження відомостей про юридичну особу (реєстраційна картка про підтвердження відомостей про юридичну особу - форма N 6);
1.3.7 про припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією (реєстраційна картка про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією - форма N 7);
1.3.8 про припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) (реєстраційна картка про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) - форма N 8).
1.4. Об'єднання громадян, благодійні організації, політичні партії, місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, що є юридичними особами, обласні, міські, районні організації та інші структурні утворення політичних партій, що є юридичними особами, інші установи та організації, для яких Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації і які зареєстровані до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" /N 3575-IV від 16 березня 2006 року/, подають безпосередньо державному реєстратору копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) (у разі її наявності) та заповнену реєстраційну картку форми N 6, а також пред'являють свідоцтво про реєстрацію або документ, який підтверджує їх легалізацію Мін'юстом (територіальним органом).
1.5. Дані передаються для внесення державним реєстратором відповідних записів до ЄДР, оформлення свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (далі - свідоцтво) та передачі його Мін'юсту (територіальному органу) для видачі юридичній особі (її уповноваженому представнику).
1.6. Державний реєстратор, Мін'юст (територіальний орган) організовують передачу даних та свідоцтв таким чином, щоб забезпечити реєстрацію юридичної особи у можливий найкоротший термін.
1.7. Передача даних здійснюється каналами поштового та/або електронного зв'язку. Каналами електронного зв'язку передаються виключно дані реєстраційних карток. Поштою надсилаються реєстраційна картка (у разі зміни найменування та/або місцезнаходження юридичної особи також надсилається свідоцтво) та супровідний лист Мін'юсту (територіального органу), у якому вказуються найменування організації, дата її реєстрації (легалізації, реєстрації або взяття до відома змін тощо) у Мін'юсті (територіальному органі), номер реєстраційного свідоцтва, що видано Мін'юстом (територіальним органом), та опис документів, які були подані заявником для здійснення відповідних реєстраційних дій.
На останній сторінці реєстраційної картки ставиться підпис посадової особи Мін'юсту (територіального органу) та проставляється штамп (печатка) відповідного органу.
1.8. Дата надходження реєстраційної картки вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

2. Особливості передачі профспілками, їх організаціями, об'єднаннями профспілок, які легалізовані до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" /N 3575-IV від 16 березня 2006 року/, даних для підтвердження відомостей про юридичну особу

2.1. Профспілки, їх організації, об'єднання профспілок, які легалізовані до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" /N 3575-IV від 16 березня 2006 року/, подають державному реєстратору за місцезнаходженням копію довідки про включення до ЄДРПОУ (у разі її наявності) та заповнену реєстраційну картку форми N 6, а також пред'являють документ, який підтверджує їх легалізацію Мін'юстом (територіальним органом).
2.2. Державний реєстратор зобов'язаний внести до ЄДР запис про проведення відповідної реєстраційної дії щодо профспілок, їх організацій, об'єднання профспілок без стягнення реєстраційного збору.
2.3. Мін'юст (територіальні органи) зобов'язані надати державним реєстраторам інформацію про легалізовані профспілки, їх організації, об'єднання профспілок.
2.4. У разі відсутності даних про профспілку, її організації, об'єднання профспілок у відомостях, наданих Мін'юстом (територіальними органами), державний реєстратор відмовляє в прийманні документів, передбачених пунктом 2.1 Регламенту.

3. Одержання та передача Мін'юстом (територіальним органом) даних про зареєстровану юридичну особу, зміни до установчих документів юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, унесення змін до відомостей, що містяться в ЄДР

3.1. Мін'юст (територіальний орган) одержує зазначені в пункті 1.3 розділу I Регламенту дані про юридичних осіб з реєстраційних карток, заповнення яких Законом покладено на засновника (засновників) або уповноважених ним осіб (далі - заявник). Відповідальним за достовірність даних є засновник чи керівник юридичної особи.
3.2. Мін'юст (територіальний орган) може вимагати від заявника подання (надіслання) відповідних реєстраційних карток у день подання документів або наступного (робочого) дня після дня прийняття рішення Мін'юстом (територіальним органом) про державну реєстрацію (легалізацію) організації, реєстрацію змін до статуту, узяття до відома змін до статутних документів (складу керівних органів) тощо відповідно до законодавства.
У разі зміни найменування та/або місцезнаходження юридичної особи заявник додатково подає свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
3.3. Мін'юст (територіальний орган) протягом наступного робочого дня з дня одержання заповнених реєстраційних карток передає відповідну реєстраційну картку або дані, що зазначені в реєстраційній картці (у разі зміни найменування та/або місцезнаходження юридичної особи також свідоцтво), у одному примірнику на адресу державного реєстратора відповідного виконавчого комітету міської ради міста обласного значення, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації.
3.4. Державний реєстратор зобов'язаний у день надходження реєстраційної картки внести до ЄДР запис про проведення відповідної реєстраційної дії щодо юридичної особи в порядку, встановленому Законом, оформити свідоцтво відповідно до вимог Закону та надіслати (передати) це свідоцтво відповідно до Мін'юсту (територіального органу).
3.5. Державний реєстратор може надіслати свідоцтво поштою (рекомендованим листом) або передати кур'єром. Разом зі свідоцтвом надсилається заповнена остання сторінка реєстраційної картки. Після видачі свідоцтва заявнику Мін'юст (територіальний орган) направляє державному реєстратору копію останньої сторінки відповідної реєстраційної картки з відміткою про видачу свідоцтва.
3.6. Свідоцтво може бути видано державним реєстратором заявникові на його письмову вимогу з одночасним повідомленням Мін'юсту (територіального органу).

4. Передача Мін'юстом (територіальним органом) даних про припинення юридичної особи

4.1. Мін'юст (територіальний орган) одержує дані про припинення юридичних осіб з реєстраційних карток та інших документів відповідно до Закону.
4.2. Мін'юст (територіальний орган) для внесення запису про припинення юридичної особи передає державному реєстратору лист-повідомлення про надходження рішення щодо припинення юридичної особи, копію рішення повноважного керівного органу, яким визначено, зокрема, склад ліквідаційної комісії (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, ідентифікаційних номерів за ДРФО (за наявності) та місця проживання її членів), та документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття рішення щодо припинення юридичної особи в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації - Бюлетені державної реєстрації.
4.3. Державний реєстратор у день надходження документів зобов'язаний внести до ЄДР запис про рішення заявника щодо припинення юридичної особи в порядку, установленому статтею 35 Закону.
4.4. Мін'юст (територіальний орган) приймає від заявника відповідні реєстраційні картки не раніше двох місяців з дати публікації у Бюлетені державної реєстрації повідомлення про рішення про припинення юридичної особи.
4.5. Мін'юст (територіальний орган) протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про скасування (анулювання) запису у відповідному реєстрі передає реєстраційну картку або дані, що зазначені в реєстраційній картці, а також копію свого рішення про скасування (анулювання) запису у відповідному реєстрі в порядку, визначеному пунктами 3.3 - 3.5 Регламенту.
4.6. Державний реєстратор зобов'язаний у день надходження реєстраційної картки внести до ЄДР запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи в порядку, установленому статтями 36 - 39 Закону.
4.7. Державний реєстратор або Мін'юст (територіальний орган) не пізніше наступного робочого дня з дати надходження рішення суду про припинення юридичної особи повідомляє відповідно Мін'юст (територіальний орган) або державного реєстратора.
 
Директор Департаменту реєстрації
Державного комітету України
з питань регуляторної політики
та підприємництва 
 
 
 
О. Б. Барбелюк 
Директор Департаменту легалізації
та регулювання діяльності
бюро кредитних історій
Міністерства юстиції України 
 
 
 
О. М. Семьоркіна 

 
(Наказ|Регламент, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва|Мінюст, від 27.02.2007, № 23/74/5 "Про затвердження Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб")
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 28.12.2005 р. N 11404

Про необхідність включення до ЄДР відомостей про професійні спілки

На Ваше звернення щодо необхідності включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про професійні спілки та їх об'єднання згідно з вимогами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" повідомляємо таке.
Важливою частиною Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон N 755) є ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), який, згідно з його статтею 16, "створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру". А тому відомості про професійні спілки, які мають статус юридичної особи, а також ті, які створені без статусу юридичної особи, також повинні включатися до Єдиного державного реєстру, у зв'язку з чим на них поширюється дія відповідних положень Закону N 755.
Крім того, з 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, згідно зі статтею 80 якого юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Статтею 89 цього Кодексу встановлено, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Звертаємо увагу на те, що частиною третьою Прикінцевих положень Закону N 755 установлено, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
На підставі наведеного вважаємо, що процес легалізації профспілок залишається без змін, тобто у порядку, який визначає Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а відомості легалізованих профспілок підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, що не суперечить чинному законодавству та вимогам Конвенції МОП N 87 "Про свободу асоціації та захист права на організацію".
 
Перший заступник Голови 
К. Ващенко 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (справа про свободу утворення профспілок)

м. Київ
18 жовтня 2000 року
N 11-рп/2000
Справа
N 1-36/2000

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
Яценка Станіслава Сергійовича - суддя-доповідач,
за участю представників суб'єктів права на конституційне подання - Онопенка Василя Васильовича, народного депутата України, Ісаковича Сергія Володимировича, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Ємця Івана Григоровича, радника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; представників Верховної Ради України - Хари Василя Георгійовича, народного депутата України, голови підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України, а також залучених Конституційним Судом України до участі у розгляді справи: представника Президента України - Носова Владислава Васильовича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України, представника Міністерства юстиції України - Єфіменка Леоніда Васильовича, заступника Міністра юстиції України, та свідка - Волинця Михайла Яковича, голови Конфедерації вільних профспілок України,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 45, ст. 397).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39 і 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційне подання 183 народних депутатів України щодо конституційності статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності статей 11, 16 зазначеного Закону, за якими було відкрито конституційні провадження у справах. Згідно зі статтею 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" ухвалою Колеґії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань ці провадження було об'єднано в одне конституційне провадження у справі за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11 і 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Заслухавши суддю-доповідача Яценка С. С., пояснення Онопенка В. В., Ісаковича С. В., Селіванова А. О., Хари В. Г., Носова В. В., Єфіменка Л. В., Волинця М. Я. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:
1.1. Суб'єкти права на конституційне подання - народні депутати України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - вважають, що статті 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" суперечать частині третій статті 36 Конституції України, що містить положення про утворення професійних спілок без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Народні депутати України, крім того, посилаються на те, що стаття 11 Закону щодо статусу професійних спілок та стаття 8 щодо статусу об'єднань профспілок суперечать статті 22 Конституції України, оскільки погіршують існуюче становище профспілок та їх об'єднань в частині необхідності підтвердження свого статусу при леґалізації.
Як зазначається в конституційних поданнях, із змісту статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" випливає, що профспілка вважається створеною лише з моменту її реєстрації у відповідних державних органах; це положення ставить створення профспілки та її подальше існування в залежність від реєструючого органу.
Суб'єкти права на конституційне подання також стверджують, що положення статей 11, 16 Закону суперечать вимогам Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Конвенції Міжнародної організації праці N 87 про свободу асоціації і захист права на організацію.
1.2. У письмових поясненнях Голова Верховної Ради України заперечує проти наведеного обґрунтування невідповідності Конституції України названих статей Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та зазначає, що твердження про неконституційність статей 8, 11 Закону є неарґументованими, а стаття 16 "ні безпосередньо, ні по суті не містить вимоги попереднього дозволу на створення профспілки і не обмежує прав її членів".
2.1. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 92 Конституції України засади утворення об'єднань громадян визначаються законом.
Частина перша статті 36 Конституції України ґарантує право громадян України на свободу об'єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Згідно з частиною третьою цієї статті професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Стаття 11 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначає, що профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, реґіональних, республіканських - Автономної Республіки Крим, всеукраїнських (частина перша), а також встановлює вимоги щодо ознак відповідного статусу (частини друга, третя, четверта, п'ята, шоста). Частина сьома цієї статті містить припис, згідно з яким всеукраїнські профспілки можуть без спеціального дозволу використовувати у своєму найменуванні слово "Україна" та похідні від нього.
Професійні спілки є громадськими організаціями, на що прямо вказано у частині третій статті 36 Конституції України, Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року поширює свою дію і на професійні спілки, хоча особливості правового реґулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки (частина четверта статті 1). Закон України "Про об'єднання громадян", як і передбачено більш пізнім законодавчим актом - Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", є частиною законодавства про профспілки і застосовується до них, якщо інше не передбачено цим Законом (частини перша та третя статті 4).
У статті 9 Закону України "Про об'єднання громадян" встановлено, що об'єднання громадян України утворюються і діють із всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До місцевих належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або реґіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Отже, види статусу професійних спілок, передбачені статтею 11 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", головно ґрунтуються на положеннях базового Закону України "Про об'єднання громадян".
Стаття 11 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон) визначає статус профспілок (місцевих, обласних, реґіональних, республіканських, всеукраїнських) за ознакою наявності організаційних ланок профспілки на певній території та залежно від того, яку частину членів профспілки, котрі працюють за даною професією чи фахом, вони об'єднують.
У статті 2 Закону зазначено, що "професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки". Обсяг прав профспілок щодо захисту інтересів працівників не ставиться у залежність від статусу профспілки, визначеного статтею 11 Закону. Це підтверджує і стаття 10 Закону: "Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо захисту прав та інтересів членів профспілки". Названі положення узгоджуються з приписами частини третьої статті 36 Конституції України.
Статусом професійних спілок обумовлюється представництво відповідної профспілки на загальнонаціональному, реґіональному, місцевому, галузевому рівнях при веденні консультацій, колективних переговорів щодо укладення угод, колективних договорів (на відповідному територіальному та галузевому рівнях), участь у роботі тристоронніх органів (Національна рада соціального партнерства), керування соціальним страхуванням тощо. Положення статті 11 Закону в цілому узгоджуються з чинними законодавчими актами, що передбачають конкретні повноваження профспілок та їх об'єднань, такими, як Закон України "Про колективні договори і угоди", Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" стороною генеральної угоди (що укладається на державному рівні) виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; стороною угоди на галузевому рівні є профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять в сферу їх дії; угода на реґіональному рівні укладається об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами; колективний договір на підприємстві, в установі, організації укладається однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом. Отже, представницький характер профспілок та їх об'єднань зумовлений не стільки їхнім формальним статусом, який законодавець визначив виходячи насамперед з територіальної сфери їх діяльності, скільки повноваженнями, наданими їм трудовими колективами підприємств, установ і організацій, та взаємодією між самими профспілками.
Суспільні відносини за участю профспілок реґулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів трудівників, успішного функціонування профспілок. Саме по собі визначення видів статусу професійних спілок у статті 11 Закону є правомірним в контексті визнання державою правосуб'єктності цих громадських організацій. Доцільність такого законодавчого вреґулювання статусу профспілок та їх об'єднань, як це передбачено статтею 11 Закону, не вирішується Конституційним Судом України.
2.2. Водночас Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремі положення статті 11 Закону обмежують право громадян на свободу об'єднання, закріплене у частині першій статті 36 Конституції України.
Частина друга статті 11 Закону визначає, що статус місцевих мають профспілки, до складу яких входять не менше трьох первинних організацій, що діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, села), чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях. Кожна з наведених вимог створює обмеження в реалізації права громадян на свободу об'єднання в професійну спілку, оскільки вимагається наявність членів профспілки на кількох підприємствах, в установах, організаціях або принаймні трьох організаційних ланок ("первинних організацій") на одному підприємстві, в установі чи організації, а таких у конкретному населеному пункті чи на підприємстві, в установі, організації може і не бути. Рівночасно може бути обмеженим і право на свободу об'єднання у профспілку, що її мають створити "на основі вільного вибору їх членів" (частина третя статті 36 Конституції України) за родом професійної діяльності, якщо певна професія представлена, приміром, тільки на одному підприємстві, в установі чи організації, розташованому в місті, районі чи селі. Крім того, редакція частини другої статті 11 Закону ставить під сумнів статус місцевих профспілок на рівні районів у містах та селищ, що також складають систему адміністративно-територіального устрою України (частина перша статті 133 Конституції України).
Як зазначалося вище, частина перша статті 11 Закону встановлює, що профспілки можуть мати статус від всеукраїнського до місцевого (останній є найнижчим за територіальним критерієм).
Частина друга статті 11 Закону виключає об'єднання громадян у професійні спілки зі статусом місцевих на одному підприємстві, в установі чи організації, залишаючи для них тільки можливість входження разом з іншими як організаційних ланок в існуючу професійну спілку з відповідним статусом або утворення такої. З аналізу цієї частини статті 11 та інших норм Закону випливає, що такі профспілкові організації (стаття 37) існують в якості організаційних ланок профспілок (абзаци третій і четвертий статті 1, частина одинадцята статті 16), а саме "первинних організацій, що діють на підприємствах, в установах або організаціях" (частина друга статті 11). Ці організації не можуть мати визначеного статтею 11 Закону статусу професійної спілки, тобто самоврядної громадської організації, що набуває статусу юридичної особи, зареєструвавшись у порядку, встановленому частинами другою, третьою, четвертою, п'ятою, шостою статті 16. Організаційні ж ланки профспілок набувають статусу юридичної особи на підставі статуту зареєстрованої всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу (частина десята статті 16), у якому і визначено їхні повноваження (пункт 6 частини третьої статті 14).
Таким чином, стаття 11 Закону обмежує право громадян на свободу об'єднання у профспілки. Тому положення цієї статті, що унеможливлює створення самостійної профспілки на окремому підприємстві, в установі чи організації без дотримання умов, передбачених частиною другою, відповідно до яких статус місцевих мають лише профспілки, "до складу яких входять не менше трьох первинних організацій ... чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях", не відповідає частині першій статті 36 Конституції України.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо офіційного тлумачення поняття "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", використаного в абзаці шостому частини першої статті 431 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві), сформулював правову позицію, що "Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації", та установив, зокрема, що із змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що "всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають ґарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціальних прав своїх членів..." (Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року N 14-рп/98 // Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - N 1).
Крім того, положення статті 11 Закону, що унеможливлює створення самостійної профспілки на підприємстві, в установі чи організації без дотримання визначених її частиною другою умов, нівелює передбачене Конституцією України право громадян на свободу об'єднання в аспекті утворення самостійної профспілки на підприємстві, в установі або організації, чим порушує одночасно і частину другу статті 22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи ґарантуються і не можуть бути скасовані.
2.3. Положення частин третьої та п'ятої статті 11 Закону містять, серед іншого, кількісні критерії для визначення статусу профспілки (обласного, всеукраїнського), встановлюючи вимоги щодо пропорційного складу профспілки стосовно всіх членів профспілок окремої галузі або які працюють за певним фахом, професією. Конституційний Суд України дійшов висновку, що наведені нижче положення цієї статті обмежують право громадян на свободу об'єднання.
Так, у частині третій статті 11 останньою альтернативною ознакою статусу обласних профспілок передбачено, що вони повинні об'єднувати "більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі". Це унеможливлює створення більше ніж однієї обласної професійної спілки за певним фахом чи професією в конкретній області, містах Києві та Севастополі, чим порушується конституційне право громадян на свободу об'єднання, зокрема, зважаючи на припис частини п'ятої статті 7 Закону, згідно з яким статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках.
Конституційний Суд України виходить з того, що право громадян України на свободу об'єднання у громадські організації відповідно до статті 36 Конституції України, включаючи і конституційне право на утворення професійної спілки, не може бути обмежене ні законодавством, ні на практиці такими вимогами щодо реалізації названого права, які виключають можливість утворення професійної спілки як такої, якщо цих умов (вимог) об'єктивно не можна виконати, тобто фактично є частковою забороною реалізації права громадян на об'єднання у відповідну професійну спілку. В даному випадку Конституційний Суд України вбачає неконституційне обмеження права громадян на свободу об'єднання у тому, що це право не можна здійснити, добровільно об'єднавшись в іншу профспілку такого ж статусу за ознакою того самого (одного) фаху чи професії в конкретній області, містах Києві та Севастополі, якщо вже існує відповідна професійна спілка, котра об'єднала більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.
Так само і положення пунктів 2, 3 частини п'ятої статті 11 Закону фактично обмежують кількість професійних спілок зі всеукраїнським статусом у певній галузі чи за ознакою фаху, професії, оскільки встановлюють вимоги об'єднання ними "не менше третини членів профспілок цієї галузі або членів профспілки певного фаху, професії" додатково до критерію охоплення їх організаційними ланками більшості адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі (пункт 2), або об'єднання в профспілці "більшості членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в Україні" (пункт 3).
Тому зазначені положення статті 11 Закону суперечать частині першій статті 36 Конституції України:
положення, згідно з якими встановлюється кількісний критерій - "більшість" - для об'єднання у профспілці відповідного статусу членів профспілки, які працюють за даною професією, фахом в області, містах Києві та Севастополі (частина третя) та які працюють за даною професією чи фахом в Україні (пункт 3 частини п'ятої);
положення, що встановлює мінімальну кількість - "не менше третини" - для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі або членів профспілки певного фаху, професії (пункт 2 частини п'ятої).
3.1. Стаття 16 Закону реґламентує леґалізацію професійних спілок, їх об'єднань.
Нею прямо передбачена обов'язкова леґалізація (офіційне визнання) профспілок та їх об'єднань шляхом реєстрації. У разі реєстрації профспілки та їх об'єднання набувають статусу юридичної особи (частини перша і дев'ята статті 16).
Встановлення реєстрації (із набуттям статусу юридичної особи) як єдиного способу леґалізації перешкоджає реалізації права утворювати професійні спілки "на основі вільного вибору їх членів" (частина третя статті 36 Конституції України), оскільки громадяни можуть визнати за потрібне об'єднатися з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав у таку професійну спілку (як правило, нечисленну), яка не обов'язково повинна мати права юридичної особи.
3.2. Виходячи з особливого місця профспілок у механізмі захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадян, частина третя статті 36 Конституції України встановлює додаткову, порівняно із загальними приписами частини першої цієї ж статті, ґарантію реалізації права громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, на об'єднання у професійні спілки: "Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів".
На підставі системного аналізу статті 36 Конституції України Конституційний Суд України дійшов висновку, що наведене положення її частини третьої вимагає встановлення у Законі такого порядку реєстрації профспілок, яке було б актом надання статусу (прав) юридичної особи і не більше. Згідно з частиною одинадцятою статті 16 Закону "зареєстровані профспілки ...набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні зобов'язання". Ще до реєстрації вона є правоздатною (зокрема, має право оскаржити до суду рішення про відмову в реєстрації), проте повного обсягу дієздатності профспілка набуває після її реєс

Схожі публікації


Догори