Сьогодні – Глобальний день дій за право на страйк

Право працівників на страйк закріплено статтею 44 Конституції України, а також статтею 6 Європейської соціальної хартії 1996 року (ратифіковано Україною 14.09.2006 року), статтею 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (ратифіковано Україною19.10.1973 року), Конвенцією МОП № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію.

Відповідно до цих конституційних та міжнародно-правових норм держава зобов’язується забезпечити право працівників на колективні дії у випадках конфліктів інтересів, включаючи право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03.1998 № 137/98-ВР (далі – Закон № 137).

Закон передбачає можливість застосування страйку як крайнього засобу (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою роботодавця задовольнити вимоги найманих працівників.

Однак, останнім часом через масові порушення трудового законодавства, політику жорсткої економії за рахунок працюючої людини, погіршення умов праці, заморожування зарплат, зниження соціальних гарантій тощо працівники змушені частіше використовувати для захисту своїх законних прав та інтересів право на страйк.

За результатами 2014 року кількість колективних трудових спорів (конфліктів) у порівнянні з 2013 роком (106) зросла майже вдвічі – до 209, проведено 16 страйків та 43 акції соціального протесту, у яких взяли участь понад 16,2 тис. найманих працівників.

Разом з тим, кількість страйків в Україні у порівнянні з європейськими країнами є низькою, що пов’язано з надмірно складним та довготривалим механізмом застосування права на страйк (від 60 до 75 днів).

Складною є процедура прийняття рішення про оголошення страйку.

У ст. 17 Закону № 137 визначено, що страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного спору або власник ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоду, досягнуту в перебігу вирішення колективного трудового спору.

Тобто, оголошенню страйку мають передувати процедури формування вимог найманих працівників, виникнення колективного трудового спору та проведення примірних процедур.

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу.

Вимоги найманих працівників на галузевому рівні формуються і затверджуються рішенням виборного органу відповідної профспілки.

Загальний строк розгляду роботодавцем вимог працівників і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог.

Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від роботодавця повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати роботодавця, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією або трудовим арбітражем (від 15 до 30 днів).

Рішення про оголошення страйку приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції.

Рекомендації щодо оголошення чи неоголошення галузевого страйку приймаються на конференції, пленумі чи іншому виборному органі профспілок і надсилаються відповідним профспілкам.

У рішенні про оголошення страйку вказуються:

а) перелік розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, які стали причиною для оголошення і проведення страйку;
б) дата і час початку страйку, його тривалість і передбачувана кількість учасників;
в) назва органу (особи), що очолює страйк; г) пропозиції стосовно мінімуму необхідних робіт (послуг), що виконуватимуться на підприємстві, в установі чи організації в період страйку. Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Окрім складної процедури прийняття рішення про оголошення страйку, право на страйк в Україні має значну кількість обмежень на рівні законодавства.

Так, законодавчі акти України містять норми про заборону брати участь у страйках працівникам (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.

Варто зазначити, що право на страйк останнім часом ставиться під сумнів і на міжнародному рівні.

Так, представники роботодавців в Міжнародній організації праці поставили під сумнів саму правову основу права на страйк і його відображення в національному законодавстві. Останнім часом, почастішали випадки, коли за проведення соціальних протестів передбачено кримінальну відповідальність, особливо в тих країнах, де робітники вже потерпають від заходів жорсткої економії, запроваджуваних урядом.

Група роботодавців у МОП ставить за мету домогтися зміни тлумачення Конвенції МОП № 87 та скасування на міжнародному рівні права працівників на страйк, що може призвести до вилучення цього права з національних конституцій.

У зв’язку із викладеним, Міжнародна конфедерація профспілок і Група працівників Міжнародної організації праці за підтримки Інтернаціоналу Освіти, Інтернаціоналу громадського обслуговування, Міжнародної федерації транспортників та інших міжнародних профспілкових об’єднань виступили з ініціативою щодо проведення 18 лютого 2015 року Дня дій за право на страйк.

Інтернаціонал Освіти звернувся до національних профспілок освітян усього світу, у тому числі до Профспілки працівників освіти і науки України із закликом провести спеціальні заходи, присвячені 18 лютого:

- інформувати своїх членів про спір в МОП та провести 18 лютого збори на робочих місцях;

- організувати публічні зустрічі за участю представників уряду, парламенту, судової системи та правозахисних організацій;

- організувати акції протесту біля адміністративних будівель, якщо ваш уряд виступає проти права на страйк або передачі спору на розгляд Міжнародного суду;

- організувати публічні демонстрації і акції в соціальних медіа.

Юридичний відділ ЦК Профспілки