Афганістан – спогади та душевно – болюча таємниця кожного солдата

Афганістан, Афганська війна – це події які ніхто і ніколи не зможе стерти з пам’яті тих солдатів які служили там. З пам’яті тих матерів, які гарячими сльозами плакали, не знаючи ні однієї звістки про свого синочка. В очах «солдатів-афганців» Афганістан – це синонім людського лиха, справжнього пекла: палючого сонця зранку, спекотного вітру-афганця. Пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.

Незабутніми залишилися ті роки і для гостей Йорданештської ЗОШ №2 – Івана Костиняна та Костянтина Бібліка, які були запрошені на святі «Відлуння афганських гір». Вони мали 18-19 років і їх молодими і сповнених життя відправили служити у Афганістан.

15 лютого у школі під керівництвом педагога-організатора Г.К. Білецької була організована зустріч з воїнами-афганцями, щоб діти з їхніх слів змогли дізнатися про ті страшні часи.

Не можемо ми просто так уявити історію. Але почувши реальні історії з їхніх вуст, переглядаючи солдатський альбом, на мить замислились над сенсом життя. До глибини душі вразила всіх їх розповідь про страшні роки , які вони провели на війні, про молодих юнаків, які гинули щодня на мінах та від рук душманів, про жаркий клімат, який виснажував бійців, про «Чорний тюльпан» – груз 200, якого щодня відправляли на батьківщину, безутішним батькам, дружинам. Як вони раділи коли ця війна для них скінчилася, коли був виведений останній солдат.

Але чи досить однієї історії, щоб передати весь той жах, що випробовували тодішні хлопці в Афганістані? Спостерігаючи за сучасною молоддю, замислюєшся, як же все-таки легковажно ми ставимося до життя!

У наш час, мирний час, не треба замислюватися про те, що ти завтра будеш їсти, де спати. Навколо все є, ми живемо повноцінним життям. А от представити хоча б одного з нас на місці тих хлопців, які у вісімнадцять років йшли вмирати, які не знали, що їх чекає там на чужині.

Скільки молодих життів було погублено, скільки доль зіпсовано! Звідти верталися або каліками, людьми зломленими не тільки фізично, але духовно, або не верталися взагалі. Задаєшся питанням: Чи мав хтось право віднімати в людей життя? А той голод, що вони терпіли, а ту спеку? Що то одна «тушонка» на чотирьох на дві доби?

Як сказав пан Костянтин «Не дай Бог, щоб хтось узнав, що то є війна. Цінуйте хліб, свободу і тих, хто вас оточує, бо там, на чужині ти – ніхто, ти просто маєш боротися за своє життя».

Помітили ми, що в кожного воїна-афганця свій життєвий подвиг, своя доля і свій особистий душевний біль.

Посивіли завчасно хлопці-афганці. Ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатись до цих чорних сторінок у їхньому житті та ще важче вирвати їх, знищити і забути.

Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 18 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй.

Маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи, істина залишається одна – незмінно житиме пам’ять про Афганістан.

Глибоцька районна організація Профспілки, Чернівецька область