Вечір пам’яті Анатолія Тимчика – яскравої особистості столичної освіти

Знаковою постаттю, яка зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти, є Анатолій Іванович Тимчик. Це людина з великої літери, професіонал, лідер, духовний наставник і яскрава особистість нашої історії.

Наприкінці жовтня у конференц-залі Київського міського будинку вчителя відбувся вечір пам’яті Анатолія Тимчика та презентація документального фільму про його життєвий і трудовий шлях.

Ініціатором створення короткометражного фільму став голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олександр Яцунь. Він вважає, що про таких людей як Анатолій Тимчик потрібно не просто пам’ятати, а ставити за приклад молодому поколінню. Адже він був педагогом від Бога і все своє життя присвятив народній освіті.

На вечорі пам’яті звучали найулюбленіші пісні Анатолія Івановича у виконанні відомих артистів, студентів та друзів.

Колеги, друзі, знайомі поділилися своїми спогадами про Анатолія Тимчика.

– Анатолій Іванович був справжнім прекрасним фахівцем. Людина, яка дуже добре знала освітню галузь. Він міг вирішити будь-яке питання не шляхом конфронтації, а шляхом компромісу. Це була доступна і проста людина у відношенні до підлеглих, до тих, з ким йому доводилося працювати.
Лідія Полікша, заступник начальника Головного управління освіти м. Києва (1975 – 1983 рр.)

– Він був прекрасною людиною, талановитим керівником. Анатолій Іванович завжди міг щось порадити. За весь час роботи я ніколи не чула, щоб він на когось підвищив голос.
Тамара Яковлева, інспектор з народної освіти

– Це людина, на яку можна і треба було рівнятися. Він умів завжди тримати себе в руках, бачити важливе, те, що потрібно для освіти.
Галина Нікандренко, голова Дніпровської районної у м. Києві організації Профспілки працівників освіти і науки України.

За час роботи Анатолія Тимчика у столиці було відкрито 128 нових шкіл та приблизно 400 дитячих садків. Додатково відрито два педагогічних училища, стали залучати до викладання у школах студентів старших курсів педінституту, університету імені Тараса Шевченка, яким запровадили індивідуальну форму навчання, матеріально заохочували. Велика потреба була у нянях та вихователях дитячих садків.

Для них було зведено великий гуртожиток на Лісовому масиві, який у той час якраз розбудовувався. Також були домовленості з будівельниками: школи здавали не 1 вересня, а 1 липня, чим надали змогу директорам укомплектувати школу кадрами ще до початку нового навчального року.
Анатолій Іванович завжди вважав, що основним у процесі навчання є вчитель, особливо вчитель початкової школи, який закладає підвалини подальшого відношення до навчання, самоорганізації людини тощо.

Він говорив: «Я переконаний, що при всіх наших негараздах ми існуємо тому, що є освіта. Саме система освіти зберігає духовно-моральний потенціал суспільства. Більшість наших учителів – це ті, перед ким треба стати на коліна за їхні самовідданість, людяність і оптимізм. І це не тільки красиві слова. Я таких учителів знаю особисто, і саме вони є найпривабливішим явищем».

Прес-служба КМОППОіНУ