Срібне сплетіння доль, пошуків, стремлінь…

Ця робота – справа небайдужих.
Вас не буде – і не буде нас…

Люди, як епохи, відрізняються один від одного в часі і в просторі. Добрий учитель, вимогливий наставник, особистість…

Сьогодні у школі залишається лише той, хто відчуває душею дітей, їхні прагнення та мрії, допомагає їм самореалізуватися в житті. А це справді тернистий шлях, на якому зустрічається багато перешкод, труднощів. І коли педагог розуміє, що нічого не можна зрівняти з радістю за успіхи своїх учнів, їх впевненість у обраному шляху, відчуває повагу та вдячність за це – ось тоді він розуміє, він вдома, і цей дім – школа.

Саме тих, хто понад чверть віку самовіддано працює у школах столиці за доброю традицією вшановували в Будинку учителя.

«Мій срібний вік» – під такою символічною назвою 24 жовтня 2012 року у Будинку учителя відбулося загальноміське свято, організоване Київською міською організацією Профспілки працівників освіти і науки України.

«Герої» свята – талановиті, скромні люди, які своє життя присвятили вихованню маленької людини. Це – Олена Анатоліївна Гончар – вчитель математики гімназії № 59 ім. О.М. Бойченка, Голосіївського району; Антоніна Василівна Чепурко – вчитель трудового навчання гімназії № 261, Дарницького району; Світлана Іванівна Моренко – вчитель української мови та літератури гімназії № 167, Дніпровського району; Олена Віталіївна Більчик – вчитель української мови та літератури школи № 238, Деснянського району; Дарія Іванівна Куртяк – вчитель української мови та літератури школи № 170, Оболонського району; Росиця Іванівна Стоянова – вчитель світової літератури школи № 133, Печерського району; Людмила Вікторівна Лобода – вчитель початкових класів школи № 17, Подільського району; Любов Олександрівна Колесніченко – вчитель початкових класів школи № 215, Святошинського району; Галина Костянтинівна Гурська – вчитель математики школи № 121, Солом’янського району; Діна Борисівна Чудновська – вчитель початкових класів школи № 70, Шевченківського району.

Така вже доля вчителя бути не лише обізнаним у різних сферах життя, а й бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною, адже він працює з найціннішим – особистістю.

Саме про особливі моменти своєї трудової діяльності, про тих, хто надихає творити і винаходити зі сцени столичного освітянського дому ділилися ті, хто сіє зерно добірне. І радістю світилися їхні очі, коли вітальні слова та поезії звучали від учнів, їх батьків, щирих друзів і наставників.

Свято переливалося дзвінкими голосами дитячих колективів, зично звучало октавами лауреатів конкурсів та супроводжувалося слайдами, на яких життя нестримно змінювало картини, світлини…

Приємним та хвилюючим моментом вшанування благородної учительської праці стали щирі слова вдячності та захоплення голови Київської міської організації Профспілки Олександра Яцуня, підкріплені квітами і цінними подарунками.

Адже ця професія заслуговує на найбільшу повагу. Вчитель не тільки вчить, він допомагає, скеровує, виховує, підказує, шукає… І це справді прекрасно, коли він і порадник, і провідник, і володар скарбниці знань, яку збереже й передасть своїм наступникам – учням. А коли їм, визнаним і заслуженим, срібло впаде на волосся, вони неодмінно скажуть – спасибі моєму учителю за те, що я став людиною!

Інна Михальченко,
Профспілка працівників освіти і науки України