У ТНПУ сплели вже понад 2,5 гектара маскувальної сітки мають власний секрет

Виготовляти маскувальні сітки для потреб ЗСУ на історичному факультеті ТНПУ імені Володимира Гнатюка почали ще з кінця 2014-го. Упродовж наступних восьми років колектив викладачів та студентів не покидав це заняття й виробив власну техніку ідеального плетіння.

Якою має бути хороша сітка? Скільки одиниць маскування вже зробили на факультеті та які клопоти у своїй справі мають? Розповідаємо.

Про те, як виникла ідея почати плести сітки на передову, нам розповідає її ініціатор Володимир Кіцак – доцент кафедри історії України та археології.

– Наприкінці 2014 року наш завкафедри Іван Зуляк пішов воювати на фронт кулеметником у 80 бригаду. Ми на історичному факультеті захотіли чимось допомогти і йому, і іншим військовим. Вирішили робити маскувальні сітки. До лютого 2022 року сплели їх загальною площею у понад гектар, – каже чоловік.

Коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення, до справи факультету одразу долучились чимало тернополян – як викладачі і студенти ТНПУ, так і пересічні тернополяни. Плетіння сіток тут буквально поставили на конвеєр. Волонтери з Харкова під обстрілами вивезли нитки За словами Володимира Кіцака, добротна сітка повинна мати площу у 30-40 метрів квадратних. Цього розміру достатньо, аби замаскувати від ворога один БТР. Щоб повністю накрити танк або більшу військову техніку, наші бійці на передовій беруть дві-три сітки та скріплюють у формі «хатинки». 

На історичному факультеті маскувальні сітки плетуть прямокутними, вони зручні у транспортуванні, малооб’ємні й легко змотуються. Кольори добирають природні, тому маскування гарно вписується в лісові й степові ландшафти.

– Здебільшого, нитки ми купуємо в Харкові. Коли це місто чи не щодня атакували ворожі війська, мали цікаву історію. Там розміщене єдине в Україні підприємство, яке створювало основи для сіток. Харківські волонтери, під обстрілами й через блокпости, зуміли вивезти нам доволі багато ниток для плетіння. Їх використовуємо й досі, – ділиться з нами пан Володимир.

Щодо тканини, то на початку війни колектив факультету робив сітки з обрізків. Пан Володимир додає: тернополяни привозили велику кількість «гуманітарки», пакетами несли одяг з дому, до ініціативи долучались різні магазини. Зараз, на жаль, тканини потрібних відтінків бракує і доводиться перефарбовувати речі.

– Уродженка міста Наталія Собчак зуміла з Італії доставити сюди промислову пральну машинку. У ній ми фарбуємо тканину у шість відтінків зеленого. Як бачите, беремо звичайнісінькі простирадла. Закупити фарбу допомогла «Європейська Солідарність», – говорить Володимир Кіцак.

На факультеті охочі робити маскувальні сітки збираються фактично щодня – з 9:00 до 19:00. Іноді доводиться працювати навіть у неділю.

В одній з аудиторій корпусу зустрічаємо Лізу й Марту. Дівчата є студентками першого курсу історичного факультету ТНПУ імені В. Гнатюка, навчаються в різних групах.

За час війни вони прийшли плести сітку вперше. Спеціально приїхали до Тернополя на два дні, аби хоч якось допомогти українській армії.

– У першому семестрі я дізналась, що таке маскувальна сітка і для чого вона призначена, а також познайомилася з технікою плетіння. Треба пронизувати тканину через клітинки і стежити, аби були великі «плями», щоб сітка була щільною. Якщо руки звикли, то плести просто, – усміхається Ліза.

Дівчина ділиться, що маскування треба створювати з тканини монокоричневих, темних і зелених відтінків. Останні ідеально підходять для літнього періоду. Ще плетуть сітку з урахуванням асиметрії, це основа природного вигляду.

– Прийшла сюди вперше, але до війни ми вже плели сітки. Освоїли техніку завдяки Володимиру Мироновичу. Вона легка, але є й складніші, приміром, «плями» квадратної форми. Маємо навики плетіння, тому з Лізою швидко впораємось хоча б з однією сіткою, – додає першокурсниця Марта.

Михайло також навчається на першому курсі цього факультету і мріє стати в майбутньому вчителем історії. Волонтерити сюди він приходить майже щодня. 

– Можу і плести сітки, коли потрібно, але наразі ріжу тканину. Її для однієї сітки треба чимало. Чим більше – тим краще. Раніше ми робили ширші смужки, тепер тонші. Це залежить від ситуації і запитів військових, – розповідає юнак. За словами Володимира Кіцака, за цілий робочий день шість-вісім людей можуть сплести одну сітку, тобто це ремесло досить часо- й енергозатратне.

Зараз приходять плести сітки здебільшого переселенці Маскувальними сітками, власноруч виготовленими колективом історичного факультету, вже користуються бійці десантно-штурмових бригад, угруповання сил спеціальних операцій ЗС України тощо. Поки на їхню якість не скаржились.

– У мене за вісім років є багато зв’язків на фронті. Сітки захисникам передаємо або Новою Поштою, або волонтерами. Час від часу місцева військова частина формує бус і ми даємо своє маскування. Окремо сітки можуть забрати ті, хто самі прийшли їх сплести для рідних або знайомих, котрі воюють, – пояснює пан Володимир.

Доцент додає, що якщо відкинути перші два воєнні тижні, коли долучались всі небайдужі, зараз плести сітки на факультет приходять майже виключно переселенці – харків’яни, чернігівці, одесити, мешканці Сіверськодонецька, Лисичанська, Маріуполя. Тернополяни малоактивні.

За останні три місяці вторгнення тут сплели 387 сіток. Їхня загальна площа сягає 13 250 квадратних метрів. Якщо рахувати в цілому всі маскувальні сітки, зроблені колективом факультету від 2014 року – цифри справді вражаючі!

– Ми виготовили 740 сіток, а це майже 24 000 квадратних метрів. Скоро буде рекорд за площею – 2,5 гектара! Тільки за останній місяць сплели на факультеті  і відправили військовим на передову 25 сіток! Надіємось, що хлопці швидко виженуть ворога з України і настане Перемога! – завершує Володимир Кіцак. 


 

Юлія Іноземцева, Вадим Єпур, 

20 Хвилин Тернопіль 

Схожі публікації


Догори