Захист прав людини в міжнародних судових установах

Європейський суд з прав людини у справі «Шестопалова проти України» прийшов до висновку, що заявницю було позбавлено її права на доступ до суду та відповідно порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 грудня 2017 року).

За рішенням Суду держава-відповідач упродовж трьох місяців повинна сплатити заявниці 1500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 15 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

Справу було розпочато за заявою (№ 55339/07), яку подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції громадянка України пані Данута Збігневна Шестопалова.

Заявниця подала скаргу в Європейський суді з прав людини на те, що національні суди не розглянули по суті її позов про поновлення на роботі та позбавили її права на доступ до суду.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Суть судової справи, яка розглядалася судовими установами України полягала в наступному.

Заявницю було звільнено з посади директора Центру по обслуговуванню одиноких, непрацездатних та малозабезпечених громадян Управління праці в рамках процесу реорганізації Центру. Згодом на посаду, аналогічну обійманій раніше заявницею, було призначено іншу особу.

Заявниця звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду з цивільним позовом про поновлення на роботі, виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Суд залишив позов заявниці без задоволення та зазначив, що Центр запропонував заявниці іншу посаду, проте вона відхилила цю пропозицію, та що на посаду директора Центру було призначено більш досвідчену особу. Апеляційний суд Запорізької області залишив рішення без змін. Верховний Суд України скасував ці рішення й передав справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Він постановив, що справа мала розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки вона стосувалась спору щодо проходження державної служби.

Мелітопольський суд знов ухвалив постанову не на її користь. Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі з посиланням на те, що вона мала розглядатись в порядку цивільного судочинства, тому що заявниця не була державним службовцем. Вищий адміністративний суд України залишив це рішення без змін та відмовив в допуску справи до провадження у Верховному Суді України.

У подальшому заявницею знов було подано цивільний позов про поновлення на роботі, який залишений судами всіх інстанцій без розгляду.

Європейський суд з прав людини оцінюючи скаргу заявниці вказав, що його завдання не полягає у вирішенні питання, чи мають національні суди юрисдикцію розглядати справу по суті або встановлювати, який з судів має юрисдикцію розглядати скарги заявниці по суті.

Разом з тим Суду прийшов до висновку, що заявницю було позбавлено її права на доступ до суду, оскільки стаття 6 Конвенції вимагає, щоб держави забезпечували процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення питань, пов’язаних із юрисдикцією. 


Завантажити рішення Суду rshennya-sudu_strasburg.doc [79 Kb][11] Завантажити Переглянути документ онлайн 
Юридичний відділ ЦК Профспілки

Схожі публікації


Догори